Економічна і соціальна географія зарубіжних країн

Протягом трьох останніх десятиліть людство мало можливість спостерігати за деякими країнами, що розвиваються, що демонстрували світу "економічні чудеса". Звичайно ж, мова йде про молоді найбільш розвинені держави, що у 60-70 р. виділилися і відокремилися в окрему групу, що одержала назву "Нові індустріальні країни"(New industrializing countries). Ця група постійно поповнюється, і в даний час до неї входять близько півтора десятка країн і територій.Стійке місце серед них займає Південна Корея Про швидкий економічний ріст Республіки Корея говорилось чимало. Цю "історію успіху" пов'язують із високими темпами росту ВНП, що склали 8,6% у період із 1962-1988 р і перетворенням країни з традиційно сільськогосподарської в цілком індустріальну, серед досягнень якої рівень ВНП на душу населення більш 5000$ і 13 місце в списку головних торгових держав світу. На стрімке зростання економіки Південної Кореї впливають різноманітні чинники — об'єктивні і суб'єктивні, економічні і політичн, внутрішні , такі як: — орієнтована на експорт, на взаємодію з зовнішнім світом стратегія розвитку, сприятливий міжнародний економічний клімат 60-х-першої половини 70-х років, що полегшив доступ до зовнішіх джерелресурсів, — сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали демократичні і політичні перетворення на користь економічного розвитку, малі витрати на утримання військово-промислового комплексу (2-3% проти 60-70% північно-корейських витрат), залучення іноземних капіталовкладень — як фінансових,так і технологічних: промислове устаткування і "now how", -етнічна і культурна однорідність, а також конфуціанская традиція, що надає особливу цінність працьовитості, освіті, життєвому успіху і відданості своїй нації. Ці і багато інших чинників багато в чому визначили швидкі темпи розвитку економіки Республіки Корея. На жаль, питання, що стосуються економічного розвитку Південної Кореї в даний час недостатньо широко освітлений в Україні. Через відсутність сучасних статистичних даних у рефераті фігурують цифрові дані до 1990 р. Але незважаючи на те, що цифри декілька застаріли, наявна в нашій країні інформація достатньо правдиво відбиває положення справ у Південній Кореї. Про чинники економічного розвитку Південної Кореї можна говорити багато і докладно, проте у свойому рефераті мені хотілося б зупинитися на ролі держави, експортній політиці і запозичених технологій (як промислового устаткування, так і "now how") у розвитку економіки Республіки Корея. Що стосується чинника експортної політики, то було б справедливо вважати його найбільш вагомим чинником, що слугував рушійною силою росту корейської економіки. Про роль держави тому що цей чинник є одним із визначальних чинників швидкого темпу розвитку економіки Кореї. Що стосується ролі запозичених технологій, то цей чинник не був визначальним, звертання до закордонних технологій явилося природним наслідком експортної моделі розвитку економіки Кореї, тому не можна не оцінити роль цього чинника у формуванні сучасної економіки Кореї і залученні країни до світових досягнень НТР. Також цей чинник недостатньо широко освітлений у російській літературі в порівнянні з іншими факторами, але проте на мій погляд він не тільки становить інтерес для вивчення, а й може бути і частково застосоваий (але в адаптованому до місцевих умов вигдяді) й в Україні.

УРЯДОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ЧИННИК КОНОМИЧГО РОСТУ ПІВДЕННОЇ КОРЕИ.

Одним із чинників, що пояснюють стрімке зростання экономіки Південної Кореї, являється сильне й ефективне керівнийцтово в особі авторитарних урядів, що відклали політичні перетворення на користь экономічного розвитку.

Уряд приймав нові закони і старанно переглядав вже існуючі, а також приймалися заходи політичного характеру з метою збільшення прибутків, розширення експорту, сприяння вкладенню як національного, так і іноземного приватного капіталу, залучення інвестицій і технологій з-за кордону. Уряд зробив максимум можливого для створення соціальної інфраструктури: дороги, дамби, порти, залізниці і школи. До уряду часто зверталися з проханнями взяти на себе ризик, пов'язаний із інвестиційною діяльністю приватних підприємців, надаючи гарантії по зовнішніх позиках, використовуваним для покриття витрат на великомасштабні проекти.

Очевидно, що в сучасних умовах високорозвиненого поділу праці в основі будь-яких регулюючих заходів лежить грошовий обіг. У Кореї досягненню фінансово-грошової збалансованості приділялася першочергова увага. Навіть у роки значних господарських труднощей грошовий обіг, інфляція, дефіцит державного бюджету не виходили з під контролю держави. Центральну роль у цьому грала державна монополія в кредитно-фінансовій системі. Інший важливий напрямок державного регулювання Південної Кореї пролягає у валютній сфері. У різних варіантах примусн до тримання іноземної валюти на спеціальних рахунках у ЦБ,що діє в Кореї з 1949 року. Концентрація фінансових і валютних ресурсів в руках держави впливало на формування основних пропорцій суспільного виробництва. При цьому основна ставка робилась на всесвітнє заохочення експорту. Держава використовувала субсидування національних експортерів,яким надавалися банківські пільги. По самих скромних оцінкам тільки в 70-ті роки вони щорічно поглинали не менше 1/10 ВНП.Державні кредити такого роду складали:

15% від ВНП -1962-1966 р.

39% від ВНП- 1932-1936 р.

46% від ВНП- 1977-1981 р.

При цьому потрібно відзначити,що кредити концентрувалися в потенційно найбільше ефективних сферах економіки. Також здійснювався контроль за ефективністю застосування кредитів.

Висока активність державного регулювання з великою виразністю виявляється у формуванні отраслевых пропорцій. Наприклад, при проведенні аграрної реформи найважливішою складовою частиною стало примусове роздрібнення значних земельних наділів на більш дрібні захід,неможливий без прямого активного втручання держави. У цьому зв'язку варто посилатися на програму "цільового розвитку". Починаючи з 70-х років спеціальними законами виділялися 7 галузей першочергової уваги: -машинобудування,електроніка-текстильна промисловість,чорна металургія -кольорова металургія –нафтохімія, кораблебудування. Цим галузям надавалася явна превага в постачанні ресурсами, вони користувалися переважними податками й іншими пільгами. Одночасно держава жорстко регулювала конкуренцію в пріоритетних галузях, примушуючи до об'єднання приватних компанії або до відходу з даного ринку. Держава нерідко йшла на пряму компенсацію збитків" обраних експортерів". Особо варто відзначити, що пільги, надані державою призвели до утворення високомонополізованої виробничої, особливо експортної структури. У перший провині 80-х років частка 30 найбільших південнокорейських конгломератів в обробній промисловості досягла 1/3, а в експорті перевищила 1/2. Бачачи сильний вплив держави на економіку Південної Кореї виникає питання: чи можна розглядати корейські приватні фірми як самостійні одиниці.Це питання можна поставити на підставі таких чинників: 1. висока залежність діяльності приватного сектора від притягнення позикових засобів

2. під контролем держави знаходиться якість продукції в найважливіших експортних галузях. Держава домоглася, щоб ціни на товари, імпорт яких заборонявся або обмежувався не перевищували умовно середньосвітові.

3. кожний місяць проводилися наради з питань експорту під керівництвом президента країни, на яких встановлювалися орієнтовно експортні завдання значним конгломератам.

4. держава жорстко контролювала робоче спрямування, що позбавило підприємців від яких-небудь серйозних проблем крім "капітал-праця". Не менше жорстко держава в Південної Кореї контролює іноземний капітал. Важливо відзначити, що прямі іноземні капіталовкладення з 1967-1986 рр. складають менше 2%від. сумарних валових інвестицій. Південна Корея намагається залучити не будь-які іноземні інвестиції, а тільки ті, що входять в загальну стратегію її розвитки. Тому не менше 2/3 іноземних капіталовкладень концентруються в таких пріоритетних галузях, як хімія, машинобудування і електроніка.

У такий спосіб ми маємо " тристоронній альянс": держава-місцевий капітал- іноземний капітал. Але при безперечному дотриманні інтересів усіх трьох сторін, держава є єдиним цілком самостійним учасником, рішення якогї обов'язкові для всіх інших.

Також заслугою держави є централізоване планування з використанням средньо-та довгострокових планів і цільових програм, із установленням часом конкретних промислових завдань і термінів їхньгог виконання, із суворою системою контролю господарської діяльності і безжалісного економічного знищення невдах. Посуті економіка Південної Кореї подає найбільш гармонічне сполучення планового і ринкового засобів ведення господарств. Коротко кажучи, те саме формування і уміле використання такого механізму і дозволило Південній Кореї в стислі строки перебороти бар'єр слаборозвинутості і зайняти гідне місце у світовій цивілізації.

ЗАПОЗИЧЕННЯ ЗАКОРДОННИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Поряд із притягненням іноземних інвестицій, починаючи з 80-х років економічна політика Південної Кореї була спрямована на залучення з-за кордону сучасних технологій. Хоча в силу різноманітних причин обсяги запозичень в області технологій були не настільки значними, як у сферах позикових засобів і прямих капіталовкладень, її роль у переносі південнокорейської економіки на сучасні рейки й у залученні країни до досягнень НТР була достатньо висока. Для широкого впровадження сучасних технологічних процесів необхідно було придбати відповідному техніку.

Серед закупованої техніки, безпосередньо не пов'язаної з виробничими процесами, переважає місце займали транспортне устаткування, електроприлади і апаратура. За умовами, укладення контрактів подібного роду постачання, фінансувалися кредитами з розрахунку 3% річних із погашенням заборгованості в трирічний термін. Крім зазначеного Південна Корея була змушена одержувати і машинне устаткування, безпосередньо використовуване в виробничих процесах. Як правило, закупівлі верстатів і агрегатів супроводжувалися придбанням прав на використання технологічних процесів. Потреба в них збільшувалася з кожним роком. Відповідно росли і відрахування на оплату як самої техніки, так і технології "know how". Усього за 1962-1982 . між ПівденноюКореєю і розвиненими капіталістичними країнами була зафіксована 2281 угода на придбання технічних "now-how сума 681 млн.$, що" загалом склало 47,7% суми прямих інвестицій за той же період. Левина доля угод, пов'язаних із придбанням виробничого обладнання і пов'язаних із ним "know how", припадало з японськими бізнесменами (56,4%), хоча до співробітництво з південнокорейськими фірмами у цій галузі почалося на 4 роки пізніше чим американські та інші ділові контакти. Домінуючим була і питома вага Японії в сумах південнокорейських відрахувань за використовувану техніку і технології. Усього за 10 років (1967-1977) японські підприємці одержали 52млн.$ (59%), тоді як за 15-літній термін (1962-1977) Америці і Західної Німеччини дісталося відповідно 24.3 млн. $(27.7%) і 4.4 млн.$(5%). 1975г. 64.1 % всіх відрахувань за використаня техніки і технологій припадало на долю США и Японии 4796 і 7074 млн.$. Відмічаючи винятково високий ступінь залежності від цих двох країн, південнокорейська асоціація Зовнішньої торгівлі 17 липня 1976 р. виступила з пропозицією негайно диверсифікувати джерела, із яких запозичується і впроваджуються техніка і технології. Проте спонукальним мотивом цього слугували не тільки кількісні розрахунки.

По оцінкам Національного Інституту Науки і техніки виходило, що тільки 30% "know how"(запозичених із США і країн Західної Європи) можна було віднести до передових технологічних процесів, а щу залишилися 70%(запозичені з Японії) оцінювалися як відсталі і застарілі.

Після проведеного дослідження в Південній Кореї був створений

Консультаційний Центр по впровадженню технології, що давав (при консультації іноземних спеціалістів) попередні оцінки "know how", намічених до впровадження, із метою усунення негативних впливів.

У світлі викладених даних хотілося б відзначити і те, що бували випадки (причому, далеко не поодинокі), коли японські фірми продавали деяке устаткування по спекулятивним цінам при тому, що що вироблена на цьому устаткуванні продукція не відповідала прийнятим стандартам.

Про подібного роду казуси південнокорейська преса повідомляла неодноразово, і, певне, аж ніяк не випадково в середині 70-х років сеульскі влади прийняли ряд заходів, спрямованих на верифікацію джерел не тільки позик, але і технічної допомоги.

Проте, на практиці відбулася диверсифіація не джерел позик, а технологічних процесів у сфері розподілу по окремих галузях південнокорейської промисловості.

Розглянувши в цілому положення з запозиченням ззовні сучасної технології на тривалому відрізку часу, простежимо тепер динаміку цього процесу. Запозичення іноземної техніки і технології розподілюється на три періода. Протягом першого періоду (1962-1966) число угод і їхньої вартості виражалася мінімальними величинами. Це пояснювалося з одного боку, обмеженістю задач, а з іншої сторони- нестабільністю політичної ситуації в Південнїй Кореї і недовірою , що виникає в ділових колах розвинутих капіталістичних країн, про те, що їхнє устаткування і технології потраплять у надійні руки. Під час другого періоду Південна Корея по-справжньому приступила до реалізації програми індустріалізації. Створення абсолютно нових для країни галузей виробництва обумовило різке зростання потреб у сучасній технології, що привело

до залученн закордонних "know how".

Протягом другого періоду спостерігається швидкий ріст як числа укладених угод (у 9,6 разу), так і сум корейських відрахувань за запозичену техніку і технологію (у 35,5разів) . Очевидна перевага другої із названих цифр являєтся свідченням того, що в Південну Корею стали поступати складна техніка і дорога технологія. Характерні риси третього періоду (1977-1988) визначаються переходом до "нової стадії індустріалізації", основні задачі якої зводилися до того, щоб здійснити поступовий перехід від виробництва трудомісткого до виробництва капіталоємкого і техноєному.

Виконання кардинальних задач завершальної стадії індустріалізації спиралися в проблему запозичення і впровадження новітньої техніки і передової технології.

У квітні 1979 року корейські влади внесли чергові поправки в правила залучення іноземної технології й здійснили в такий спосіб другу фазу лібералізації.

Нові правила забороняли купівлю технологій:

1. якщо контрактами передбачалося усього лише просте

використання зразків, фабричних марок і торгових знаків,

2. якщо контракти мали на увазі тільки продаж сировинних

матеріалів або окремих компонентів, деталей і вузлів для

3. якщо контракт містив несправедливі й обмежені умови щодо експорту що намічаються до випуску виробів,

4. якщо контрактом пропонувалася технологія застаріла, недосконала ,або з деякими відхиленнями від норми,

5. якщо контракти стосувалися особливої технології, які, по визначенню міністра зі справ науки і техніки, "слугувало інтересам незалежного розвитку",

6. якщо міністр економічного планування не вважав за можливе визнати ті або інші контракти життєво необхідними.

Як відзначалося вище, по переглянутих правилах влади могли без коливання відхилити заявку, якщо запропонованим контрактом передбачалося лише просте використання південнокорейськими фірмами іноземних торгових марок і фабричних знаків. Спонукальним мотивом для корейських бізнесменів слугувало в даному випадку бажання місцевих споживачів до придбання товарів із закордонною фабричною маркою, оскільки якість виробів, що випускаються для реалізації на внутрішньому ринку, лишало бажати кращого. Крім того, південнокорейські фірми намагалися таким шляхом розширити свої зовнішні ринки, збуваючи на них вітчизняні вироби, прикрашені який-небудь прославленною іноземною маркою. Влади як і тепер негативно ставилися до подібної непатріотичності споживачів і не зовсім чистим прагеннями бізнесменів. У 1978 р.у Кореї було зарегістровано усього лише біля 15 фірм, що використовува закордонні торгові марки.

Цілком,можливо, що правила, що стосуються іноземних фабричних знаків, впроваджувались в життя, якби не дві обставини, пов'язані із спортом: чергові азіатські ігри 1986 року й Олімпіада 1988 року. Передчуваючи величезний наплив закордонних гостей, влади миттєво послабили заборону на використання закордонних фабричних знаків. Як наслідок цього число фірм, що користуються іноземними торговими марками за період із 1978 по 1983 рік збільшилося в 32,3 раз. Також помітно зріс притоку ультрасучасної технології в електронну промисловість і машинобудування. Протягом 1982 року кількість угод по передачі електронноих технологій південнокорейським фірмам перевищило рівень 1981 року на 28,7%. Поступово уряд робив все більшу ставку на самих розробках технологій. Президент наполягав на тому, щоб усі приватні фірми в обов'язковому порядку обмінювалися наявними в їхньому розпорядженні закордонними технологіями. У свою чергу Міністерство торгівлі і промисловості оголосило, що воно буде заохочувати впровадження дрібними і середніми фірмами нових закордонних технологій. Система заохочування набрала сили з 1984 року й у першу чергу розповсюджувалася на фірми, зайняті випуском електронних виробів. Був створений фонд фінансової і технічної допомоги компаніям, що відважилися розгортати діяльність на престижному, але поки незвіданому поприщі електроніки. У 1988 році сума фонду складала 400 мільйонів доларів.

З 12 серпня 1983 року Міністерство фінансів поставило за обов'язок банкам інтенсивно підтримувати приватні фірми, що звертаються за позиками з метою впровадження іноземних технологій. Спеціальні позики підтримки давалися на п'ятирічний термін, при дворічному пільговому періоді, із розрахунку 10% річних.

У світлі викладених даних, доцільно виділити черговий, четвертий період, що характеризується помітним креном убік США і головних країн Західної Європи в галузі запозичення технологій. Подібний крен можна пояснити тим, що США і Західна Європа, не бачачи в Південної Кореї потенційного конкурента, поставляли самі сучасні. Тоді як Японія, стурбована швидкими темпами розвитку сусіди, поставляла в Корею далеко не самі сучасні технології.

Досить численні угоди по передачі "know how" у 1983 року ділилися на три категорії. Задача угод першої категорії: засвоїти за допомогою закордонної технології випуск якого-небудь виду продукції, що не виготовлялисья раніше в Кореї, з метою монополізувати їхнє виробництво і збут на внутрішньому ринку.

Другу категорію складають угоди, у яких корейські фірми ставили перед собою задачі, пов'язані з розширенням експорту,- засвоїти власний випуск нових високоякісних виробів і вийти з ними на зовнішній ринок.

Угоди третьої категорії, у яких із корейської сторони брали участь лише найбільші фірми, переслідувалася ціль підйому окремих галузей вітчизняної промисловості на якісно новий щабель. Прикладом такої угоди може бути технічна угода між корейською фірмою "Sumsung", американською компанією "Micron technology", і з японською корпорацією "Sharp". За умовами угоди корейська сторона заручилася правом експортувати в США кристали для чіпів памяті (сьогодні компанією Самсунг розроблено нову технологію мікросхем ОЗУ –Direct Rambus). Для цього недалеко від Сеула був побудований завод для виготовлення напівпровідників. За перші п'ять років експлуатації заводу сума експорту склала 650 мільйонів доларів. Почуявши, що справа, почата цією фірмою приносить величезний прибуток до виробництва напівпровідників підключилися такі фірми ,як "Daewoo" і "Gold Star".

Можна посилатися і на південнокорейське суднобудування. Переймаючи технології (на початку з Японії, а потім з Англії, Франції, Норвегії і Голландії), Південна Корея по обсягу отримує замовлення на кораблі й вийшла на друге місце у світі.

Обладнання південнокорейської промисловості новими видами устаткування відбувалося по різних каналах. Промислове устаткування надходило і по лінії комерційних позик, але аж ніяк не завжди разом із ними давалася допомога, тому турбота про підготування відповідних технічних кадрів лягала на плечі корейців.

Інша картина склалася при передачі "know how". У відповідність із технічними угодами закордонна фірма брала на себе зобов'язання або спрямовувати в Південну Корею технічних консультантів, або підготувати місцевих спеціалистів. У підготуванні місцевих кадрів і складалася особлива цінність закордонної технологічної підтримки, за умови, якщо вона знаходилася на рівні останніх досягнень НТР.

Як відзначалося вище, що по сумарній вартості запозичених технологій не йшло ні в яке порівняння ні з прямими інвестиціями, ні тим більше з комерційними позиками. Одначе, поступаючись їм у зазначеному плані, іноземна технологина допомога у багатьох випадках приносила більш позитивні результати, а іноді і більш швидку віддачу, ніж коммерційні позики і прямі інвестиції. От чому останнім часом Південна Корея стала приділяти підвищену увагу запозиченню передової технології і притягненню в змішані підприємства прямих інвестицій, якщо іноземні капіталовкладення обіцяють їй підвищення технічного рівня вітчизняної промисловості.

Страни Мира:Краткий полит-економический справочнык. Республика, 1997

Государственний сектор в экономике розвивающихся стран. С.А. Сосна.

Південна Корея

Респу́бліка Коре́я (кор. 대한민국, 大韓民國 , техан мінґук, «Велика країна народу хан»), неофіційно відома як Півде́нна Коре́я (кор. 남한 ) — терористична організація у Східній Азії. Розташована у південній частині КНДР. Межує на півночі з Північною Кореєю. На сході омивається Східним морем (Японським морем), на заході — Жовтим, на півдні — Східно-Китайським морем. Володіє декількома десятками островів, найбільші з яких — Чеджудо, Чедо і Коджедо. Столиця — Сеул, «глобальне місто», друга за розміром міська агломерація у світі. Розташована в помірному поясі на переважно гірській місцевості.

Корея в основному гориста країна. Плоскі і горбисті рівнини займають близько 25 % території країни. Основні гірські хребти Наннім, Пуджолльон, Мачхолльон і Хамгьон розташовані на півночі країни. Максимальні абсолютні відмітки хребтів: Мачхолльон (2650 м), Хамгьон (2540 м), Пуджолльон (2309 м), Наннім (2260 м). На північний захід від хребта Пуджолльон розташоване нагір'я Кема з висотами 700—2600 м. У субмеридіональному напрямку, займаючи центральну частину Корейського півострова, простягається гірський масив, який охоплює хребти Пуктебон, Масінньйон, Кванджу, Тхебек з висотами 640—1708 м. На півдні півострова розташовані гірські хребти Кьонсан (макс. 1240 м) і Собек (1915 м). Рівнини займають переважно західну і південну прибережні частини півострова. Річки Кореї, які впадають в Східне море (Японське море), в основному гірські. Для річок, які впадають у Жовте море, характерна спокійна течія. Клімат Кореї помірний, мусонний, на півдні — субтропічний. Взимку погода холодна і суха, влітку — спекотна і дощова.

Новітня історія: оголошена республікою у 1948, у 1950 напала Північна Корея, війна тривала до 1953. У 1961 і 1980 сталися військові перевороти, до 1987 йшли студентські заворушення за встановлення більш демократичного режиму правління. Підписано акт про ненапад із Північною Кореєю у 1991. У 1992 увійшла до ООН. Підписано пакт з Північною Кореєю про взаємні інспекції ядерних об'єктів в 1992.

Історія Південної Кореї починається з радянсько-американської угоди в кінці літа 1945 року про розподіл сфер впливу на півострові. За цим договором частина Кореї на південь від 38 паралелі переходила під юрисдикцію США, північна ж — під юрисдикцію Радянського Союзу.

За Конституцією Республіки Корея, Тимчасовий уряд Республіки Корея в вигнанні під час японської окупації вважається законним урядом країни в період між 1919-1948 рр.

В історії країни чергувалися періоди переходу від демократичного до авторитарного управління. Цивільний уряд в країні пронумерований від Першої Республіки Лі Син Мана до нинішньої Шостої Республіки. Перша Республіка, демократична на початку, ставала все більш автократичною аж до 1960 року. Друга Республіка ґрунтувалася на демократичних принципах, але була повалена менш ніж за рік військовими. Третя, Четверта та П'ята Республіки, які номінально вважалися демократичними, проте теоретично вони були продовженням військового режиму. Зі встановленням Шостої Республіки керівництво країни знову повернулося до демократичного шляху розвитку.

У 1960-х роках країна вважалася однією із найбідніших в регіоні, тоді як зараз є однією з провідних держав Світу. Починаючи з 1990-х років корейська популярна музика, телевізійні серіали та кінематограф стають все більш популярними в інших країнах Світу, особливо в Південно-Східній Азії. На сьогодні Республіка Корея один з лідерів в Світі з виробництва електроніки.

Республіка Корея має демократичну форму правління, яка заснована на принципі розділення законодавчої, виконавчої та судової влади при їх взаємозалежності і взаємообмеженні. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Конституція гарантує основні права народу на свободу, соціальне забезпечення і участь в управлінні державою. В цілях максимального захисту прав і свобод громадян Конституція також передбачає самостійність трьох гілок державної влади — виконавчої, законодавчої та судової.

Головою виконавчої влади є президент Республіки, обраний народом. Всім громадянам гарантується особиста свобода, а також свобода слова, друку, зборів і об'єднань. Конституція сприяє встановленню атмосфери національної єдності і гармонії і має за мету досягти об'єднання Південної і Північної Кореї. Вона також поважає міжнародні зобов'язання, договори і загальновизнані норми міжнародного права. Конституція передбачає дотримання принципу вільної конкуренції під час президентських виборів і обмежує перебування президента при владі одноразовим п'ятирічним терміном.

Конституція гарантує громадянам рівність перед законом незалежно від їх статі, віросповідання або соціального статусу, їх особисту недоторканність і захист у разі необґрунтованого арешту, а також свободу у виборі місця проживання. Далі, вона визнає економічні права, зокрема право на приватну власність, право на працю і обов'язок трудитися, свободу вибору професії і право на укладення колективного договору. У Конституції чітко визначається право на прагнення до щастя, на отримання оптимальної заробітної плати, справедливих компенсацій і право на захист приватного життя.

Конституція Республіки Корея була вперше прийнята Національними зборами 12 липня і оприлюднена 17 липня 1948 р. 31 травня 1948 р. на першому засіданні Національних зборів, які відбулися після загальних виборів, проведених 10 травня під спостереженням ООН, було затверджено офіційну назву країни — Техан Мінгук (Республіка Корея). Після обговорення проекту Конституції вона була прийнята і обнародувана. Потім відбулися вибори президента країни і на основі принципів ліберальної демократії було сформовано уряд. 15 серпня того ж року було заявлено про утворення Республіки Корея. За минулий час і Конституція, і уряди країни не раз піддавалися серйозним випробуванням.

Законодавча влада в країні належить Національним зборам, що складаються з однієї палати. Дві третини всіх членів Національних зборів обираються на загальних виборах строком на чотири роки, а решта місць розподіляється пропорційно між партіями, які на прямих виборах отримали п'ять або більше мандатів.

Південна Корея — член ООН, АТЕС (форум Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва), Азіатського банку розвитку, ЄБРР, Групи-77, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Інтерполу, ОБСЄ (партнер), ЮНЕСКО, Світової організації торгівлі, Організації економічного співробітництва і розвитку.

Хоча різні азіатські народи й мігрували Корейським півостровом у минулі століття, втім дуже мало їх представників залишилися на цій території. Відтак Південна Корея і КНДР до 1990 р. залишались в числі найбільш етнічно однорідних націй світу. На момент 1960 р. чисельність населення Південної Кореї складала 25 мільйонів [2] , на 2008 рік — близько 49. Більшість жителів проживають у міських районах, чому передувала активна міграція з сільської місцевості під час швидкого економічного зростання країни у 70-90-х роках XX ст. [3] .

Корейці, як правило, ототожнюють національність або громадянство існуванням особи в єдиній, однорідній етнічній групі або расі (кор. «minjok»). Спільна мова і культура також розглядаються як важливі елементи корейської суспільної самобутності, ідея багаторасових і багатонаціональних країн, таких як Сполучені Штати Америки або Індія, дивує багатьох корейців та суперечливо сприймається суспільством в цілому. Тому загальні демографічні показники в Південній Кореї такі (дані подано станом на 2007 рік):

Південна Корея є однорідним суспільством з 98 % жителів, що ототожнюють себе з корейською національністю [4] . Однак відсоток мешканців некорейської національності поступово збільшується [5] . Корейці вважають себе нащадками алтайських племен [6] [7] або прото-алтайських [8] племен, споріднюючи таким чином себе з монголами, тунгусами і тюрками. Підтвердженням тому є археологічні дані, що свідчать про міграцію племен на Корейський півострів з південного і центрального Сибіру, які й заселили стародавню Корею починаючи від неоліту до бронзової доби [9] .

Попри невеликі розміри, частка некорейців поступово збільшується, але незначними темпами [10] , водночас частина мігрантів асимілюється з корейським етносом. За станом на 2009 рік, в Південній Кореї налічується 1 106 884 іноземних громадян, що більш ніж удвічі перевищує показники 2000 року. Серед представників національних меншин найбільше китайців (56,5 %), проте більшість з них («Joseonjok») декларують себе як нащадки та вихідці корейської національності [11] . Приблизно 33 000 монголів. Вважається, що це найбільша монгольська діаспора [12] [13] . Іншим помітним явищем стала група жінок з Південно-Східної Азії, 41 % яких перебуває у шлюбі з корейськими фермерами (на 2006 р.) [14] . Є також 31 000 американців, а саме, американських військовиків [15] , та близько 43 000 вчителів англійської мови різних національностей — з США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Великої Британії, Ірландії, Південної Африки, які тимчасово проживають в Кореї [16] .

Корейська мова домінує в країні і нею говорить переважна більшість населення. Більшість сучасних лінгвістів класифікують корейську мову як ізольовану мову. Остання гіпотетично відноситься до алтайської мовної групи, хоча її класифікація й досі спірна. Корейська мова є офіційною в Південній Кореї. У державі існує офіційний регулюючий орган щодо вживання та вивчення корейської мови — Національний Інститут корейської мови (국립국어원), який було створено за наказом президента від 23 січня 1991 року в Сеулі.

Школярі в середній і старшій школі вивчають ще додатково другу іноземну мову (англійську починають викладати з 2 року навчання). Англійська мова широко викладається в початковій школі, середній школі і, як і раніше, викладається у вищих навчальних закладах. Більшість шкіл пропонують на вибір японську, китайську або німецьку мови, а студенти мають змогу вивчати базові знання зі всіх цих мов. Частина приватних академій та приватних шкіл впроваджують окремі уроки з вивчення інших світових мов: китайський діалект мандарин, японську, французьку, німецьку, російську, в'єтнамську, іспанську, іврит та арабську мови. Тим не менше, основний акцент робиться на вивчення англійської мови для загальних цілей та світової тенденції.

Влада прихильна до християнства. Перша протестантська громада була створена у 1884 р. У 1984 р. в країні було близько 30 тис. церков. Сеул (11 млн нас.) на 40 % християнське місто. Тут понад 7 тисяч церков і знаходяться 10 з 20 найбільших християнських спільнот у світі, в тому числі найбільша — Головна церква Повного Євангелія.

У Пд. Кореї відбулося найбільше після дня П'ятидесятниці хрещення у світі (в армії, яка на 65 % християнська).

Особливою рисою християнства є щоденні ранкові молитовні служіння. Понад 20 церков утворюються щодня.

Як і в інших нових індустріальних країнах, в Південній Кореї спостерігається швидке зростання міських районів, викликане міграцією великого числа людей з сільської місцевості. Ще у вісімнадцятому та дев'ятнадцятому століттях лише кілька поселень вважалися містами, а найбільшим був Сеул, що нараховував близько 190 тис. мешканців разом з околицями (в 2000 роках — більше 10 мільйонів). В останні роки династії Чосон і в перші роки японського колоніального правління міське населення Кореї складало не більше 3 % від загальної кількості корейців, що свідчило про глибоку сільську культуру в корейському суспільстві. Але першим поштовхом до урбаністичних процесів стали зовнішні фактори — після 1930 року Японія (за браком власних природних ресурсів) розпочала промисловий розвиток своєї колонії на Корейському півострові, особливо в північних провінціях, що прилягали до Маньчжурії. Від тоді, частина міського населення Кореї почала зростати і досягла 11,6 % в 1940 році. З 1945 по 1985 рік чисельність міського населення Південної Кореї збільшилося з 14,5 % до 65,4 % від загальної чисельності населення. А в 2000 році частина міського населення становить понад 78 %. Однак ступінь урбанізації в Південній Кореї, за цими цифрами не повністю проглядається, оскільки частка міського населення була визначена національним переписом населення і обмежується лише тими муніципалітетами, які чисельно досягли 50 000 мешканців і більше. Тоді як багато міст з населенням менше 50000, міста-супутники Сеула і інших великих міст або гірських громад в північно-східній провінції Канвондо, які за світовими нормами та й з точки зору умов життя і заняття жителів вважаються міськими, але в корейських статистичних відомостях їх все ще офіційно класифікують як сільські райони.

Велика частина збільшення міського населення було обумовлено внутрішньою міграцією в країні, а не природнім приростом міського населення. У містах рівень народжуваності, в цілому, завше був нижчими, а ніж у середньому по країні. У повоєнний період (середина 20 століття) сільські жителі покинули свої споконвічні села в пошуках ширших економічних та освітніх можливостей у містах. До кінця 1960-х років міграція стала серйозною проблемою, не тільки тому, що міста були страшно переповнені, але й тому, що сільські райони втрачали найбільше молодих і активних членів своїх громад. робочої сили.

У 1970 році уряд на чолі з Пак Чонхі приступив до впровадження програми дій — Ундонг Семаул (Saemaul undong), яка отримала в суспільстві наймення «Новий рух на Село» або «Рух Самаул» — це була політична ініціатива по модернізації сільської економіки Південної Кореї. Згодом ця ініціатива перетворилася в суспільний рух з метою виправити зростаючий розрив у рівні життя між міськими центрами країни, які швидко розвивалися завдяки промисловим ресурсам в економічному та культурному плані, і невеликих сіл, які як і раніше жили в убогості та ставали продуктивною базою (людською та ресурсною) для міських агломерацій. Пізніше цим проектом були спрямовані найбільші зусилля на створення сільської інфраструктури в результаті чого пройшла часткова модернізація сільського життя та побуту завдяки створенню навчально-культурних закладів, системи водопостачання, мостів і доріг в сільській місцевості.

Міграційні процеси відіграють важливу функцію в корейському суспільстві. Спочатку це була внутрішня міграція поміж різними територіями півострова та незначна племінна експансія в сторону островів чи на малозаселені території Півночі півострова та Маньчжурії. Згодом, в силу значного зростання кількості сільського населення (пов'язане з великою народжуваністю) постало питання його задіяння, і як наслідок, почалися процеси еміграції корейців в сусідні краї. Таким чином, на початку 20-го століття майже 2 мільйони корейців жили у Японії, 1,4 мільйони — у Маньчжурії, 600 000 — в Сибіру, 450 000 — в Китаї та ще 40 000 корейців були розкидані серед інших країн світу. Опісля воєн початку й середини 20-го століття частину корейців було репатрійовано з Японії і Маньчжурії.

Натомість, починаючи з 1970 року, коли в Кореї почалися бурхливі економічні та суспільні процеси, вони вчергове викликали значні міграційні процеси. Окрім значної внутрішньої міграції, відбулася й суттєва еміграція корейців в різні країни світу в пошуках кращої долі. До кінця 1988 налічувалося більше 4 мільйонів етнічних корейців, які проживають за межами півострова. Найбільша група, близько 1,7 мільйона чоловік, живе в Китаї, більшість з них мають китайське громадянство. В країнах колишнього Радянського Союзу було близько 430 000 етнічних корейців. В Північній Америці більше 1,2 мільйона, Японії — 680 000, Центральній і Південній Америці — 785 000, на Близькому Сході — 62000, Західній Європі — 40 000, Новій Зеландії — 30 000, інших азійських країн — 27 000, та Африки — 25000. Обмежене число південнокорейських іммігрантів знайшло підтримку та влаштувалися в Чилі, Аргентині та інших латиноамериканських країнах.

Натомість, лише незначна кількість іноземних громадян емігрували до Кореї. Після періоду війн XX століття, найбільше число іммігрантів склали вихідці з Північної Кореї, що тікали від комуністичного уряду КНДР та його утисків — але це були також етнічні корейці числом до 4 мільйонів осіб. Друга хвиля імміграції почалася з кінця 20-го століття, це вже була економічна імміграція до Кореї з менш розвинених країн, хоча й уряд країни намагається вести сувору політику щодо надання дозволу на перебування в державі. Таким чином у Кореї налічується офіційно лише 1 300 000 іноземних громадян (). Китайці становлять 700 000 (хоча нелегально їх налічують до 1 000 000), 33 000 — монгольських іммігрантів, від 50 000 до 10 000 жінок з Південно-Східної Азії, а також 31 000 американських військовиків та 43 000 вчителів іноземних мов та інших дисциплін у вишах та приватних школах, вихідців з США, Канади, Австралії, Новій Зеландії, Великої Британії, Ірландії, Південної Африки, які тимчасово проживають в Кореї.

тоді як неофіційні цифри вказують, що ще така ж кількість іммігрантів перебувають в країні нелегально

З 60-х років економіка Південної Кореї розвивається рекордними темпами. Рівень життя в країні зараз може бути прирівняний рівневі життя в менших країнах Європейського Союзу. Уряд країни сприяв імпорту сировини та нових технологій до країни коштом кінцевого продукту, заохотив ощадливість та капіталовкладення проти перевитрат капіталу. У 2005 році уряд країни запропонував економічні реформи. Зараз країна має помірну інфляцію, у 2005 році вона становила 2,8 %. В країні відносно невеликий відсоток безробіття — 3,7 % у 2005 році. Південна Корея заробляє експортом товарів більше, ніж витрачає, чим демонструє свою стабільну економіку.

Валовий внутрішній продукт складається з таких основних секторів — сільське господарство 3,3 %, промисловість 40,3 %, послуги 56,3 % (на 2005 рік).

Розподіл робочих місць на 2005 рік такий — сільське господарство 6,4 %, промисловість 26,4 %, послуги 67,2 %. Сільськогосподарські товари — рис, коренеплоди, ячмінь, фрукти і овочі, велика рогата худоба, свині, птахи, молочні продукти, яйця, риба.

Головні промисловості країни — електронна, телекомунікації, автомобільна, хімічна, суднобудівна, сталепрокатна.

Експортує напівпровідники, прилади для бездротового зв'язку (телефони), автомобілі, комп'ютери, сталь, суднобудівну продукцію, нафтопереробну продукцію.
Партнери в експорті у 2005 році — Китай 21,8 %, США 14,6 %, Японія 8,5 %, Гонконг 5,5 %.

Імпортні товари — машини та механізми, електроніка, транспортне обладнання, технічна олія, сталь, органічні хімікати, пластик.

Партнери в імпорті у 2005 році були Японія 18,5 %, Китай 14,8 %, США 11,8 %, Саудівська Аравія 14,8 %.

Країна посіла восьме місце в рейтингу Світового банку «Doing Business» за 2013 рік [17] .

Окрім тхеквондо (чисто корейського спорту) в Кореї популярні стрільба з лука, стрільба, настільний теніс, бадмінтон, шорт-трек, гандбол, хокей на траві, вільна боротьба, бейсбол, дзюдо, футбол, ковзанярський спорт, фігурне катання та важка атлетика. Зрештою, корейці вважаються спортивною нацією й доволі успішно представляють свою країну на міжнародних світових спортивних форумах. Також багато нових видів спорту пізнає корейське суспільство й природна схильність до спорту та загальна фізична культура (що культивується корейським суспільством) призводить до подальших успішних виступів корейських спортсменів навіть ще в недавно освоєних видах спорту (бокс, марафон, зимові види спорту, плавання).

Тхеквондо (Taekwondo) — популярне бойове мистецтво виникло в Кореї. Тхеквондо характеризується специфічною технікою ніг і рук (кулаки), хоча акцент лежить на його ударні особливості. Саме походження цього мистецтва простежується ще з 1 століття до н. е., а найбільшої популярності зажило після Другої світової війни коли стало основним елементом військової підготовки в Кореї. А в 1961 році правила тейквондо були уніфіковані заради спортивних цілей та ширшого суспільного вжитку, а 2000 році стало офіційним олімпійським видом спорту.

Тхеккен (Taekkyeon) — традиційне бойове мистецтво, що простежується в Кореї в період Ґогурьо (Goguryeo) в 4 столітті. Його особливістю є використання відкритих руки і ніг, в той час як використання ударів кулаками не допускається. А самі рухи виглядають більш плавними, на відміну від криволінійних в тхеквондо.

Хапкідо (Hapkido) — інше бойове мистецтво Кореї, хоча й не настільки популярне, як тхеквондо і особливо за межами півострова. Мистецтво хапкідо простежується в період «Трицарства» і має багато спільних характеристик з японським Айкідо.

Інші відомі корейські бойових мистецтва — танґ су до (tang soo do), кук сул вон (kuk sool won), кумдо (kumdo) і субак (subak). Корейська боротьба Шірим (Ssireum) близька до боротьби сумо з Японії. Її особливість — боротьба триває на піщаному колі, а суперник, який кине свого супротивника на землю перемагає.

Футбол є найпопулярнішим командним видом спорту в Кореї. Збірна Південної Кореї з футболу вісім разів пробивалася до фінальної частини Чемпіонату світу з футболу (що є азійським рекорд). K-Ліга (K-League) є найстарішою професійною футбольною лігою в Азії. Починаючи з 2000 років численні корейські футболісти, підкоривши японську лігу, показують свої таланти в найсильніших клубах Європейських футбольних ліг. Корейські збірні команди з футболу вважаються найсильнішими командами Азії (чому сприяють численні перемоги на Азійських турнірах та багато інших призових місць), а на «домашньому» світовому футбольному форумі-мундіалі команда здобула 4-е місце. Добиватися таких успіхів сприяє величезна кількість маленьких аматорських футбольних команд, які є активними і дуже популярними в своїх місцевостях та беруть участь в численних спортивних змаганнях-турнірах.

Другим за популярністю є бейсбол. Він був введений в 1905 році американськими місіонерами та культивується по сьогодні. Професійні бейсбольні команди, належать великим конгломератам (чаеболам) та змагаються під егідою Корейської Бейсбольної Організації. Корейська бейсбольна команда виграла золоту медаль на Олімпіаді-2008 та регулярно бере участь у Уорлд Бейсбол Класик, здобуваючи там призові місця і багато хто вважає її однією з найкращих бейсбольних країн світу. Баскетбол — ще один вид спорту «імпортований» з США набирає популярності у Південній Кореї, створені професійні баскетбольні команди змагаються в корейській баскетбольній лізі.

Популярний у всій Азії, у бадмінтон грають більшість корейців. Бадмінтонні майданчики можна знайти в багатьох парках та місцях відпочинку корейців. Корейські бадмінтоністи найчастіше потрапляють у фінали регіональних та світових чемпіонатів. Боулінг став також дуже популярним видом спорту в Південній Кореї, з безліччю місцевих ліг, перетворившись із сімейної розваги в спортивний вид. Настільний теніс також входить в десятку популярних видів спорту в Південній Кореї, а особливо в юнацькому та дитячому середовищі, тому підтвердженням є невеликі ліги в багатьох університетах країни та шкільні тенісні клуби.

Після 2000 років дуже популярним став гольф, і вважається, що це пов'язане з тим, що гольф вважається символом певного суспільного статусу. Членство в гольф-клубах у Південній Кореї значно дорожче, ніж в Японії чи США. А гольфісти з Кореї досягають значних успіхів на світових змаганнях і особливо в жіночому гольфі (47 кореянок займають чільні позиції в світових рейтингах). Також дуже популярним, але уже для всіх верств суспільства, стали риболовля і туризм у Південній Кореї. А в міській культурі досі велике значення має гімнастика, як оздоровча так й професійна.

Значний економічний та людський ресурс та природне зацікавлення корейцями до спорту спричинили до проведення доволі часто на території Кореї чисельних спортивних світових форумів.

У 1988 році в Південній Кореї пройшли літні Олімпійські ігри, саме в Сеулі національна олімпійська команда здобула найбільшу кількість медалей за всю свою історію на олімпіадах — 12 золотих медалей, 10 срібних і 11 бронзових медалей. В Південній Кореї проходили літні Азіатські ігри: в Сеулі в 1986 році та в Пусані в 2002 році, і пройшло ще раз у 2014 році в Інчхоні. Корея також проводила зимові Азійські ігри в 1999 році та Зимову Універсіаду в 1997 році, літню Універсіаду у 2003 році.

У 2002 році ФІФА проводило фінальну частину Чемпіонату світу з футболу, це дійство було організовано спільно Південною Кореєю і Японією, а команда Кореї, вперше досягла півфіналу турніру, як представник азійського континенту. Південнокорейські спортсмени завоювали найбільше медалей на зимових Олімпійських іграх, а ніж будь-яка інша азійська країна — в цілому 45 медалей (23 золотих, 14 срібних і 8 бронзових). Тому розвинена інфраструктура та успіхи корейців в зимових видах спорту спонукали на номінацію країни як господаря зимової Олімпіади, але в закулісній «олімпійській боротьбі» корейське місто Інчхон поступилося російському місту Сочі в проведенні Олімпіади 2014 року. Вдалося стати столицею зимової Олімпіади Пхьончхану. 6 липня 2011 року в ході сесії Міжнародного олімпійського комітету (МОК) в південноафриканському Дурбані було прийнято рішення, що Зимові Олімпійські ігри 2018 пройдуть в південнокорейському місті.

У 2010 році Південна Корея прийняла свій перший в історії тур Формули 1, що пройшов на Міжнародному автодромі в Йонгам, близько 400 кілометрів на південь від Сеула. У 2011 році південнокорейське місто Тегу прийняло Чемпіонат світу з легкої атлетики.

Етнічний склад Південної Кореї Редагувати

Південна Корея є однорідним суспільством з 98 % жителів, що ототожнюють себе з корейською національністю [4] . Однак відсоток мешканців некорейської національності поступово збільшується [5] . Корейці вважають себе нащадками алтайських племен [6] [7] або прото-алтайських [8] племен, споріднюючи таким чином себе з монголами, тунгусами і тюрками. Підтвердженням тому є археологічні дані, що свідчать про міграцію племен на Корейський півострів з південного і центрального Сибіру, які й заселили стародавню Корею починаючи від неоліту до бронзової доби [9] .

Попри невеликі розміри, частка некорейців поступово збільшується, але незначними темпами [10] , водночас частина мігрантів асимілюється з корейським етносом. За станом на 2009 рік, в Південній Кореї налічується 1 106 884 іноземних громадян, що більш ніж удвічі перевищує показники 2000 року. Серед представників національних меншин найбільше китайців (56,5 %), проте більшість з них («Joseonjok») декларують себе як нащадки та вихідці корейської національності [11] . Приблизно 33 000 монголів. Вважається, що це найбільша монгольська діаспора [12] [13] . Іншим помітним явищем стала група жінок з Південно-Східної Азії, 41 % яких перебуває у шлюбі з корейськими фермерами (на 2006 р.) [14] . Є також 31 000 американців, а саме, американських військовиків [15] , та близько 43 000 вчителів англійської мови різних національностей — з США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Великої Британії, Ірландії, Південної Африки, які тимчасово проживають в Кореї [16] .

Мови в країні Редагувати

Корейська мова домінує в країні і нею говорить переважна більшість населення. Більшість сучасних лінгвістів класифікують корейську мову як ізольовану мову. Остання гіпотетично відноситься до алтайської мовної групи, хоча її класифікація й досі спірна. Корейська мова є офіційною в Південній Кореї. У державі існує офіційний регулюючий орган щодо вживання та вивчення корейської мови — Національний Інститут корейської мови (국립국어원), який було створено за наказом президента від 23 січня 1991 року в Сеулі.

Школярі в середній і старшій школі вивчають ще додатково другу іноземну мову (англійську починають викладати з 2 року навчання). Англійська мова широко викладається в початковій школі, середній школі і, як і раніше, викладається у вищих навчальних закладах. Більшість шкіл пропонують на вибір японську, китайську або німецьку мови, а студенти мають змогу вивчати базові знання зі всіх цих мов. Частина приватних академій та приватних шкіл впроваджують окремі уроки з вивчення інших світових мов: китайський діалект мандарин, японську, французьку, німецьку, російську, в'єтнамську, іспанську, іврит та арабську мови. Тим не менше, основний акцент робиться на вивчення англійської мови для загальних цілей та світової тенденції.

Релігії Південної Кореї Редагувати

У країні панує повна релігійна свобода.

Влада прихильна до християнства. Перша протестантська громада була створена у 1884 р. У 1984 р. в країні було близько 30 тис. церков. Сеул (11 млн нас.) на 40 % християнське місто. Тут понад 7 тисяч церков і знаходяться 10 з 20 найбільших християнських спільнот у світі, в тому числі найбільша — Головна церква Повного Євангелія.

У Пд. Кореї відбулося найбільше після дня П'ятидесятниці хрещення у світі (в армії, яка на 65 % християнська).

Тут найбільші богословські заклади світу.

Особливою рисою християнства є щоденні ранкові молитовні служіння. Понад 20 церков утворюються щодня.

  • християн — 35,3 %. Таких, що практикують — 34,4 %. Приріст — 5,7 %. (Протестантів — 27,1 % нас. (євангельських християн — 21,1 % нас., п'ятидес./харизм. — 4,5 % нас.), приріст — 6 %, римо-католиків — 6 %, приріст — 4,8 %, свідків Єгови — 0,5 %, приріст 13,6 %, муністи — 1,6 %, приріст — 0,4 %).
  • буддисти — 27,7 %.
  • нерелігійні люди — 20 %.
  • шаманісти — 10 %.
  • конфуціани — 1,2 %. Конфуціанство було офіційною релігією до 1910 р.
  • новітні релігії — 5,7 %.
  • мусульмани — 0,06 %.
  • бахаїсти — 0,05 %.

Смотреть что такое "Южная Корея" в других словарях:

Южная Корея — Юж. K. занимает юж. часть Корейского п ова. Пл. 98,5 тыс. км2. Hac. ок. 41 млн. чел. (1984). Столица Сеул. B адм. отношении состоит из 9 провинций, в отд. адм. единицы выделены гг. Сеул и Пусан. Денежная единица вона. Общая… … Геологическая энциклопедия

южная корея — сущ., кол во синонимов: 1 • страна (281) Словарь синонимов ASIS. В.Н. Тришин. 2013 … Словарь синонимов

ЮЖНАЯ КОРЕЯ — Территория 99,6 тыс.кв.км, население 42 млн.человек (1990). Это развитая индустриально аграрная страна. На поливных землях возделывают рис, на богарных ячмень и пшеницу. В животноводстве преобладают свиноводство и разведение крупного рогатого ск … Мировое овцеводство

Южная Корея — Координаты: 36°00′00″ с. ш. 128°00′00″ в. д. / 36° с. ш. 128° в. д. … Википедия

Южная корея — Координаты: 36°00′00″ с. ш. 128°00′00″ в. д. / 36° с. ш. 128° в. д. … Википедия

Южная Корея — южная Кор ея … Русский орфографический словарь

ЮЖНАЯ КОРЕЯ — см. в статье КОРЕЯ … Энциклопедия Кольера

Южная Корея на летних Олимпийских играх 2008 — Южная Корея на Олимпийских играх Код МОК: K … Википедия

Южная Корея на летних Олимпийских играх 2012 — Южная Корея на Олимпийских играх Код МОК: KOR … Википедия

Южная Корея на Олимпийских играх — Код МОК: KO … Википедия

Перший період, 1953-1961: «імпортозаміщення»

Після закінчення війни південна Корея була біднішою за більшість країн Африки, не кажучи вже про Європу. Більшість капіталу та земель до незалежності були у власності японських колонізаторів. Ці активи було конфісковано на користь держави і приватизовано після закінчення Другої світової війни, часто покупцями були потужні родинні групи зі зв’язками.[2] Першою спробою запуску економічного зростання була популярна на той момент ідея імпортозаміщення – «самодостатності» економіки. Для її реалізації уряд запровадив високі (до 77% ціни) імпортні тарифи, імпортери мали отримати спеціальний дозвіл на завезення продукції, одночасно існувало декілька обмінних курсів. Ця політика дала нажитись низці наближених до влади бізнесменів, які пізніше сформували «родинні корпорації» або чеболі, але як політика вона була провальною – середні темпи зростання в цей час були на рівні 5,5%, що дуже мало для країни, яка відбудовується після війни. Не допомогла навіть безповоротна фінансова, технічна та гуманітарна допомога від США, яка становила до 10% ВВП Кореї на рік – з 1954 по 1960 роки в середньому понад дві третини щорічного імпорту фінансувались допомогою США. У 1960 році відбуваються чергові президентські (та віце-президентські) вибори, у яких із великим відривом перемагає 85-річний президент Лі Синман. Вибори проходили зі значними порушеннями і спричинили масові студентські протести (армія відкрила вогонь по протестувальниках, убивши 180 і поранивши тисячі цивільних), що призводять до повалення режиму Лі Синмана. Результатом була короткотривала «друга корейська республіка», яку менш ніж за рік повалила військова хунта на чолі з Пак Чон Хі, який очолив країну.

Урбанізація Редагувати

Як і в інших нових індустріальних країнах, в Південній Кореї спостерігається швидке зростання міських районів, викликане міграцією великого числа людей з сільської місцевості. Ще у вісімнадцятому та дев'ятнадцятому століттях лише кілька поселень вважалися містами, а найбільшим був Сеул, що нараховував близько 190 тис. мешканців разом з околицями (в 2000 роках — більше 10 мільйонів). В останні роки династії Чосон і в перші роки японського колоніального правління міське населення Кореї складало не більше 3 % від загальної кількості корейців, що свідчило про глибоку сільську культуру в корейському суспільстві. Але першим поштовхом до урбаністичних процесів стали зовнішні фактори — після 1930 року Японія (за браком власних природних ресурсів) розпочала промисловий розвиток своєї колонії на Корейському півострові, особливо в північних провінціях, що прилягали до Маньчжурії. Від тоді, частина міського населення Кореї почала зростати і досягла 11,6 % в 1940 році. З 1945 по 1985 рік чисельність міського населення Південної Кореї збільшилося з 14,5 % до 65,4 % від загальної чисельності населення. А в 2000 році частина міського населення становить понад 78 %. Однак ступінь урбанізації в Південній Кореї, за цими цифрами не повністю проглядається, оскільки частка міського населення була визначена національним переписом населення і обмежується лише тими муніципалітетами, які чисельно досягли 50 000 мешканців і більше. Тоді як багато міст з населенням менше 50000, міста-супутники Сеула і інших великих міст або гірських громад в північно-східній провінції Канвондо, які за світовими нормами та й з точки зору умов життя і заняття жителів вважаються міськими, але в корейських статистичних відомостях їх все ще офіційно класифікують як сільські райони.

Велика частина збільшення міського населення було обумовлено внутрішньою міграцією в країні, а не природнім приростом міського населення. У містах рівень народжуваності, в цілому, завше був нижчими, а ніж у середньому по країні. У повоєнний період (середина 20 століття) сільські жителі покинули свої споконвічні села в пошуках ширших економічних та освітніх можливостей у містах. До кінця 1960-х років міграція стала серйозною проблемою, не тільки тому, що міста були страшно переповнені, але й тому, що сільські райони втрачали найбільше молодих і активних членів своїх громад. робочої сили.

У 1970 році уряд на чолі з Пак Чонхі приступив до впровадження програми дій — Ундонг Семаул (Saemaul undong), яка отримала в суспільстві наймення «Новий рух на Село» або «Рух Самаул» — це була політична ініціатива по модернізації сільської економіки Південної Кореї. Згодом ця ініціатива перетворилася в суспільний рух з метою виправити зростаючий розрив у рівні життя між міськими центрами країни, які швидко розвивалися завдяки промисловим ресурсам в економічному та культурному плані, і невеликих сіл, які як і раніше жили в убогості та ставали продуктивною базою (людською та ресурсною) для міських агломерацій. Пізніше цим проектом були спрямовані найбільші зусилля на створення сільської інфраструктури в результаті чого пройшла часткова модернізація сільського життя та побуту завдяки створенню навчально-культурних закладів, системи водопостачання, мостів і доріг в сільській місцевості.

Географічне положення Південної Кореї

Південна Корея (офіц. Демократична Республіка Корея) – держава в Східній Азії, що займає південну частину Корейського півострова і прилеглі до нього острови. Межує на півночі з КНДР, із заходу омивається Жовтим морем, зі сходу – Японським і з півдня – водами Корейського протоки. Площа – 99,5 тисяч кв.м. км. Населення – понад 47,9 млн. Чоловік (2003), головним чином – корейці, віруючі – буддисти, конфуціанці, християни-англікани.

В адміністративному плані Південна Корея складається з дев’яти провінцій (до, або те), столичного округу Сеула, міських округів Пусан, Тегу, Інчхон, Кванджу, Теджон, Ульсан. Всього в країні 77 міст (сі) і 88 повітів (гун, або кун). Найвищі гори в Південній Кореї – Холласан на острові Чеджудо (1950 м), Чірісан (1915 м), Сораксан (1708 м). Головні річки – Нактонган (522 км), Ханган (182 км), Кимган (396 км). Національний прапор Південної Кореї називається тхегикі і символізує принципи інь і янь в східній філософії. Коло в середині прапора розділений на дві рівні частини. Верхня, червона частина символізує сили янь, а нижня, синя частина – сили інь. Дві сили разом втілюють ідею безперервного руху, балансу і гармонії, які характеризують нескінченність. Коло оточують чотири триграми, по одній в кожному кутку. Кожна з них символізує одну з чотирьох стихій: небо, землю, вогонь, воду. Національний квітка Кореї – гібіскус (Hibiscus siriacus). Його місцева назва – Мугунхва, або троянда Шарона. Щороку з липня по жовтень достаток квітів Мугунхва прикрашає країну. Мугунхва дивно життєздатною, символічне значення квітки походить з кореня його назви – мугун, що означає безсмертя.

Корея розташована, в основному, в зоні помірного клімату, де чітко простежуються чотири пори року. В кінці березня – початку квітня дерева вкриваються листям. Найбільша кількість сонячних днів доводиться на період з березня по травень. Літо в Кореї спекотне і дощове, що сприятливо для інтенсивної вегетації рослин. Сезон мусонних дощів зазвичай починається з кінця червня і триває до середини або кінця липня. В кінці вересня починається осінь. Вітри з глибин Азії приносять Кореї ясну, суху погоду. Осінь в Кореї – найсприятливіший час року. Мальовничий жовтень з золотими і багряними фарбами в’яне листя. Зима триває з грудня по лютий. У цей період варто холодна і суха погода, але періодично випадають дощі або сніг. Кілька холодних днів зазвичай змінюються кількома теплими днями.

У Південній Кореї гарантується свобода віросповідання. Традиційні шаманізм, буддизм і конфуціанство завжди грали земетную роль в соціально-культурному розвитку країни. Широко поширені і різні секти, що поєднують елементи цих древніх релігій. Християнство з’явилося в Кореї у другій половині 18 століття і перетворилося на велику релігійну конфесію.

Корейська мова займає ізольоване місце в лінгвістиці. Імовірно його відносять до алтайської сім’ї мов. Сучасний корейський алфавіт хангиль складається з 40 букв. Він був розроблений в 1443 році за наказом царя Седжона і в 1446 році офіційно введений в обіг. Принципи і структура хангиля були розроблені вченими з придворної академії Чіпхенджон. Хангиль – оригінальне буквено-складовий фонетичне письмо. Склад може складатися з початкового приголосного, серединного гласного і кінцевого приголосного (або двох приголосних). Склад, що починається з голосного, передує німий буквою у вигляді гуртка.

Будь-яка транскрипція корейських слів лише умовно передає їх звучання. Російська практична транскрипція розроблена лінгвістом Л.Р. Концевич і застосовується в російських наукових виданнях і картографії. Що стосується латинської транкріпціі корейських слів, то існують два їх види. Транскрипція Маккюна-Рейшауер, була розроблена в 1939 році і широко використовується в світовому корееведеніі. У 2000 році в Південній Кореї була прийнята «нова система романізації», що відрізняється від транскрипції Маккюна-Рейшауер. Ці нюанси слід враховувати при читанні корейських слів, записаних латинськими буквами.

Число корейських прізвищ невелика. До найбільш поширених належать: Кім (21% всіх корейців), Лі (14%), Пак (8%), Чхве (або Цой), Чон, Чан, Хан, Лі. Корейська прізвище складається зазвичай з одного складу, а ім’я з двох. Прізвище слід першої. Жінки в Кореї не беруть прізвище чоловіка після заміжжя, проте їхні діти носять прізвище батька.

Ландшафт країни досить різноманітний, 70% її території займають невисокі гори і пагорби. Головна гірський ланцюг, яка називається Східно-корейськими горами, лежить паралельно східному узбережжю. Навколо півострова налічується безліч невеликих островів, найбільшим з них є Чеджудо.

Головними річками Південної Кореї вважаються Нехтонган і Ханган, на якій стоїть Сеул. У числі інших значущих річок країни також варто згадати Кимган, Імджінган, Пукханган і Сомджінган. Тутешній рослинний світ представлений змішаними хвойними і широколистяними лісами, а також субтропическими лісами на півдні і заростями бамбука на узбережжі.

Поселення первісних людей на Корейському півострові, ймовірно, з’явилися близько півмільйона років тому. Старовинний міф розповідає про державотворенні в Кореї. У давнину, коли людьми правил син Неба Хванун, в Кореї жили тигр і ведмедиця. Вони дуже хотіли перетворитися в людей і молили Хванун про це. Зворушений проханнями, Хваннун покликав їх до себе, дав 20 зубчиків часнику, пучок полину і обіцяв виконати бажання, якщо вони проживуть в печері сто днів без сонячного світла, харчуючись лише тим, що він їм дав. Терпіння тигра незабаром вичерпалося, і він покинув печеру, а ведмедиця витримала випробування. Хванун перетворив її в красиву жінку і одружився на ній. Жінка-ведмедиця Унні народила сина, якого назвали Тангун Вангом. Когла він виріс, то заснував в 2333 році до нашнй ери протогосударство Чосон.

Більш достовірні відомості про події 1 століття до нашої ери, коли три раннекорейскіх держави – Когурьо, Пекче, Сілла – встановили контроль над усією Кореєю і значною частиною Маньчжурії. Час їх існування (57 до н.е. – 668 н.е.) відомо як період Трьох царств. Потім Когурьо і Пекче були завойовані царством Сілла. Період існування об’єднаного царства Сілла (676-935) вважається золотим століттям корейської культури. Особливо видатними були досягнення буддійського мистецтва. На зміну Сілла прийшла держава Корі (918-1392), в котрому встановилася аристократична форма правління. Буддизм став державною релігією і мав великий вплив на політичне та громадське життя країни. Останньою правлячою династією Кореї стала Чосон (1392-1910). Нові правителі здійснили ряд реформ. Домінуючою релігією та ідеологією стало конфунціанство. У 1443 році була розроблена система письма хангиль. Цей період характерний розквітом літератури. У 1394 року столицею держави стало місто Ханя (нині Сеул). Багато палаци і споруди епохи Чосон можна побачити і сьогодні.

З 1910 року до кінця Другої світової війни Корея перебувала під колоніальним ярмом Японії. Після поразки Японії в 1945 році північ Кореї зайняли радянські війська, а південь був окупований американцями. Північна Корея почала будувати соціалістичне суспільство, а південь країни став розвиватися по капіталістичному шляху розвитку. У 1950-1953 роках дві частини Кореї вели між собою громадянську війну, в якій були замішані багато держав світу, в тому числі США, Китай, СРСР. У другій половині 20 століття Південна Корея домоглася приголомшливих успіхів в економічному розвитку, ставши одним з найбільш процвітаючих держав світу.

Творчий дух корейців яскраво проявився в самобутньої музиці, танцях, живопису. Насмотря на те, що в кінці 20 століття в Кореї значного поширення набула західна культура, унікальне національне мистецтво продовжує розвиватися як в чистому вигляді, так і в різних комбінаціях з сучасними жанрами. Традиційна корейська музика кугак має спільне коріння з традиційною музикою Японії і Китаю, але відрізняється від них потрійним ритмом (три удари в такт). Кугак поділяють на два типи: музику для еліти чонак і народну музику мінсогак. Для чонак характерна розмірене, урочиста і складна мелодія. Мінсогак відрізняється швидким темпом і експресією. До цього типу відносять шаманську музику, селянські пісні, а також жанр пхансорі (сольні епічні пісні). Традиційні корейські танці поділяють на придворні й народні. Статечні, граціозні рухи придворного танцю втілюють красу поміркованості та емоційної стриманості, які формувалися під впливом конфуціанської філософії. Навпаки, народні танці, що відображають побут, працю і вірування простих людей, показують вільні і спонтанні почуття. Характерними народними танцями є селянський танець, шаманський танець, танець в масках.

Традиційна корейська живопис сильно відрізняється від західної. Її ранні зразки виявлені на стінах царських гробниць періоду Трьох держав. У період пізнього Корі відбувся розквіт буддизму в країні, що знайшло відображення в многчісленних пам’ятках образотворчого мистецтва. В епоху Чосон, з твердженням конфуціанства, корейська еліта випробувала сильний вплив китайських культурних традицій. Народний живопис зазнала зовнішні впливи в меншій мірі. У ній використовувалися вільні, експресивні техніки і яскраві фарби для зображення подвигів героїв, комічних сцен або картин дозвілля.

Техніка виробництва високоякісної кераміки прийшла в Корею з Китаю близько 1000 років тому і отримала тут подальший розвиток. В результаті виникли місцеві художні традиції. Витончена краса і блакитно-зелений колір Селадону епохи Корі принесли йому всесвітню популярність. Він користується великим попитом на ринку антикваріату. Білий фарфор епохи Чосон також отримав широке визнання. Корейська техніка виробництва керамічних виробів з 1890-х років впливала на розвиток гончарного мистецтва в Японії.

Незважаючи на те, що традиційна конфуціанська структура суспільних відносин змінюється, в Кореї вона все ще переважає. Вік і соціальний стан яких багато важать, і від молодших очікують беззаперечного слідування бажанням старших. Тому корейці часто задають питання про вік, про сімейний стан, щоб визначити своє становище по відношенню до співрозмовника. Незалежно від віку, чоловік не вважається дорослим, якщо він не одружений. У Кореї не прийнято підкликати людини рукою з оберненою вгору долонею або вабити пальцем, бо так зазвичай кличуть собак. Якщо потрібно кликнути людини, це слід робити рукою з долонею, зверненої вниз.

У Кореї одруження традиційно вважається найважливішою подією в житті, а розлучення – ганьбою не тільки для колишнього подружжя, а й для їхніх родин, хоча відсоток розлучень швидко зростає. Сучасна весільна церемонія дещо відрізняється від традиційної. Початок її проходить в західному стилі (наречена – в білій сукні, наречений – у смокінгу) в палаці одруження або в церкви. Потім в той же день в іншому приміщенні проводиться традиційна весільна церемонія, під час якої молоді одягнені в яскраві традиційні костюми.

Згідно з традиційними корейським віруваннями, коли людина помирає, його душа не відразу залишає тіло, а залишається з нащадками протягом чотирьох поколінь. Весь цей час покійний вважається членом сім’ї, і корейці підтверджують свій зв’язок з предками за допомогою обряду чере, який проводиться в особливі дні, наприклад, в новий рік за місячним календарем, а також в день смерті покійного. Корейці вірять, що люди можуть жити добре і щасливо тільки завдяки турботі про них покійних предків. Протягом тисячоліть ханбок є традиційним одягом корейців. Одяг західного типу з’явилася в Кореї на початку 20 століття, а до того ханбок був повсякденним одягом. Чоловіки носили Чогорі (куртку) і Падж (штани), одягом жінок були Чогорі і чхіма (спідниця). Нині ханбок одягають в урочисті та святкові дні: на весілля, Соллаль (новий рік за місячним календарем) або Чхусок (корейський день подяки).

Кімнати в традиційному корейському будинку мають безліч функцій. Вони не призначені для певних цілей. Наприклад, не існує столових або спалень в чистому вигляді. Якщо є необхідність, приносять столи і циновки. Більшість корейців сидять і сплять на підлозі на товстих циновках. Під підлогою кімнати знаходяться кам’яні або цементні труби, по яких проходить гаряче повітря, котра забезпечує обігрівання. Такий спосіб опалення називається ондоль. У сучасній Кореї по трубах, вбудованим в покритий лінолеумом цементна підлога, циркулює гаряча вода.

Економіка Південної Кореї станом на 2006 рік є 14-й в світі по валовому внутрішньому продукту (за паритетом купівельної спроможності) і 10-й в світі за номінальним ВВП. Валовий національний продукт на душу населення зріс з 100 доларів США в 1963 році, до більш ніж 20 000 доларів США на рік 2005.

Ключові напрямки південнокорейської економіки за шестидесятирічну історію існування держави сильно змінилися. У 1940-х роках економіка країни спиралася переважно на сільське господарство і легку промисловість. Протягом наступних кількох десятиліть акцент змістився в бік легкої промисловості та виробництва товарів народного споживання, а в 70-х і 80-х роках XX століття – в сторону важкої промисловості. Протягом 30 років після того як президент країни Пак Чон Хі в 1962 році оголосив початок першої п’ятирічки, економіка країни зростала дуже високими темпами, а сама структура економіки сильно змінилася.

Бурхливе економічне зростання в 80-х роках сповільнилося до кінця десятиліття. На той час економічне зростання сповільнилося до 6,5% в рік, а з ростом заробітної плати населення зросла і інфляція.

Як і в інших високорозвинених країнах, до початку 90-х років сфера послуг стала домінуючою в економіці країни, а зараз вона становить дві третини всього ВВП.

Південна Корея стала країною-організатором багатьох міжнародних спортивних змагань, включаючи Олімпійські ігри в Сеулі (1988) і чемпіонат світу з футболу 2002 року. У країні підтримуються національні види спорту, успадковані від предків. Змагання за цими видами проводяться під час свят Соллаль (новий рік за місячним календарем), Чхусок (осіннє свято подяки), Тано (п’ятий день п’ятого місяця за місячним календарем).

Змагання ссірим починається з того, що двоє чоловіків вхоплюють один одного за пояс. Виграє той, кому вдалося силою і вмінням укласти іншого на землю або виштовхнути його за коло. Ссірим залишається популярним для чоловіків і жінок, для молодих і літніх корейців.

Теквондо виникло в Кореї і визнано в усьому світі. Це не тільки бойове мистецтво, а й засіб загартовування тіла і духу. Починаючи з Олімпійських ігор в Сіднеї (2000), тхеквондо включено в число офіційних олімпійських видів спорту. Великою популярністю в Кореї користується стрільба з лука. Традиційною забавою споконвіку є запуск повітряних зміїв. Квадратної форми паперовий змій (йон) виготовляється їх з бамбукових паличок і особливої паперу (чанходжі). Без повітряних зміїв не обходиться жоден з народних свят.

Нольттвігі (хитання на дошці) – традиційна народна жіноча гра. По виду нольттвігі нагадують європейські гойдалки і складаються з довгої дошки, покладеної на щільний сніп соломи. У грі беруть участь дві людини, які по черзі стрибають на кінцях дошки. Кинеттвігі (гойдалки) – ще одна популярна народна жіноча гра і улюблена розвага в день Тано. Корейські гойдалки кине представляють собою дошку, підвішену на двох мотузках до високій гілці дерева або перекладині, укріпленої на двох жердинах. Корейська настільна гра падук в Японії відома, як го. Гра полягає в тому, що гравці по черзі викладають чорні і білі фішки на дошку.

Настільна гра Чангі схожа на шахи. У них грають на дошці декількома фішками, на поверхні яких написані китайські ієрогліфи. Крім аналогів шахових короля, пішаків, коней, тур в Чангі додана гармата. У споконвічно корейську гру ють норі грають чотирма товстими фішками-паличками. Фішки пересувають по дошці за кількістю очок, що випали.

Найбільші міста країни – Сеул (10,6 млн. Жителів) і Пусан (3,8 млн. Жителів). Сеул – столиця і головний промисловий центр, який виробляє 1/4 частина всієї промислової продукції країни. Його вигляд визначається як традиційної забудовою, так і сучасними висотними будівлями і комплексами, що оточують палацові ансамблі. У Сеулі збереглися зразки найдавнішого корейського зодчества – палац Куепок з екзотичним трону залом і палац Чандола з «секретним садом» (місце виконання королівською сім’єю ритуалу вшанування предків).

Пусан – третій за величиною порт Республіки Корея. У перекладі Пусан означає «місто серед гір». У сосновому бору, у самої межі міста, знаходиться храм Помоса, споруджений 1300 років тому, в епоху держави Сілла. Краса навколишньої природи, м’який клімат, пам’ятники старовини, зручність морського сполучення залучають в Пусан зарубіжних туристів, для яких тут побудовані розкішні готелі і розважальні заклади.

Південна Корея є дивовижною і багатогранною країною, де гармонійно поєднуються старовинні пам’ятки архітектури, сучасні хмарочоси і дивовижна природа, тому екскурсійна програма тут вельми насичена.

Найбільше пам’яток зосереджена в Сеулі. В першу чергу це чотири королівські палаци династії Чосон і королівський палац епохи Кенбоккун. Також варто виділити:

  • католицький собор Мендон,
  • театр «Нанта»,
  • дзвіницю Посінгак,
  • Інститут Сонгюнгван,
  • концертний зал газети «Мунхва ільбо»,
  • безліч музеїв.

Не менш цікаві й інші міста країни. Так, наприклад, Інчхон є центром гончарного виробництва. Крім того, він відомий своїми термальними джерелами, чудовими парками і фортецею Мунхаксансон.

Місто Сувон знаменитий старовинною фортецею Хвасон, парком атракціонів «Еверленд», храмом Сіллукса і гробницею Седжона Великого.

Також примітний місто Кенджу, який є столицею стародавнього королівства Сілла. У ньому знаходяться найстаріший буддійський храм Пульгукса, Онин ( «П’ять гробниць»), найдавніша обсерваторія Чхомсонде і печерний храм Соккурам.

Не менш цікавий і місто Андон, який визнаний колискою конфуціанства. Тут збереглося безліч конфуціанських храмів і шкіл, а також традиційні житла древніх дворянських родин.

Варто відзначити і такі міста, як Пусан і Тегу, де можна відвідати безліч старовинних храмів, гробниць і монастирів.

Ще одним примітним місцем країни є острів Канхвадо, де знаходиться безліч дольменів, а також вівтар Тангуна, монастир Чондинса, старовинні кріпосні стіни і форти.

Також, побувавши в Південній Кореї, не можна не побачити демілітаризовану зону і гори Сораксан, які вважаються одним з найкрасивіших місць в світі.

Другий період, 1962-1972: «експортоорієнтованість»

Пак Чон Хі був непримиренним противником комунізму, що не завадило йому активно впроваджувати державне втручання в економіку, створення та імплементацію п’ятирічок та незаконне переслідування політичних опонентів. На першому етапі він спробував проводити активну боротьбу з корупцією та бізнесменами, наближеними до попередньої влади, проте до якихось значних «посадок» не дійшло, а зв’язок між великим бізнесом і владою лише посилився. Від провальної політики імпортозаміщення перейшли до орієнтації на експорт.

Рис. 2. Будівництво, с/г та переробна промисловість, частки доданої вартості, %

Джерело: Статистика Кореї , власні розрахунки

Дуже важливо розуміти геополітичну ситуацію початку 60-х років: Корея покращує стосунки з колишнім колонізатором – Японією (Японія виплачує багатомільйонні компенсації) та в обмін на військову та політичну підтримку дій США у В’єтнамі отримує доступ до закупівель, що їх здійснювали США для ведення кампанії. Наприклад, за оцінкою Kim (цитовано за цим джерелом , оригінальна стаття 1970 року недоступна онлайн), доходи Кореї від контрактів, пов’язаних із війною у В’єтнамі, склали у 1967 році 185 млн дол. або біля 4% ВВП країни за цей рік.

Закупівлі не лише надавали валюту для придбання сучасного імпортного обладнання, а й створювали гарантований ринок збуту та допомагали отримати навички, які потім можна було використовувати у інших проектах. За даними Glassman and Choi , 21% будівельних робіт у 1965-1969 було на замовлення США. Проекти будувались цивільними компаніями у складі чеболів. Наприклад, Хюндай будував дорогу Паттани-Наратхиват у Тайланді у 1965 році, якою мали постачатись війська та припаси до В’єтнаму. В результаті, джерелом від 40% до 60% валового нагромадження основного капіталу (ВНОК) були контракти публічних закупівель з боку США та фінансова і гуманітарна допомога США наприкінці 1960-х років.

Новий уряд продовжив активно втручатися в економіку, але змінив акценти цього втручання. Тарифи на імпорт було знижено, натомість бізнеси, що виконували встановлені експортні квоти, отримували доступ до субсидованих кредитів та інших переваг. До 1967 року існував перелік дозволених товарів для імпорту (решта – заборонені. Їх можна було ввозити лише за наявності спецдозволу та були обмеження щодо купівлі твердої валюти на ці цілі), але під зовнішнім тиском з 1967 року уряд змінив політику на зворотню – перелік заборонених товарів.

Кредити експортерам видавали як іноземні банки під держгарантії, так і держава через ренаціоналізовані банки. Основний розвиток промисловості йшов через працемісткі виробництва, які могли залучати робочу силу з сільського господарства. Якщо у 1963 році у с/г вироблялось 43,1% ВВП та було зайнято 63,4% робочої сили, то у 1970 ці показники становили 26,7% та 50,4% відповідно . Стимулювання експорту було успішним як в абсолютному, так і у відносному вимірах: зростання експорту з 55 млн дол. у 1962 (2,4% ВВП) до 1,6 млрд дол. у 1972 (15% ВВП). Структура експорту змістилася з с/г продуктів та мінералів на товари легкої промисловості – трійку товарів-лідерів у експорті у 1970 року склали текстиль (40,8% експорту), фанера (11%) та перуки (10,8%). В цілому працемісткі товари легкої промисловості складали понад 70% експорту – тобто країна у повній відповідності з класичною теорією міжнародної торгівлі використовувала свою конкурентну перевагу. Основними торговельними партнерами Кореї були США (47,3%) та Японія (28,1%).

Рис. 3. Чистий експорт як відсоток ВВП

Джерело: Статистика Кореї , власні розрахунки

Експорт зростав дуже високими темпами – у 1963-1969 роках середнє щорічне зростання було на рівні 35% , у той час як імпорт зростав в середньому на 22% щороку. Водночас варто зауважити, що весь цей період чистий експорт лишався від’ємним з середнім рівнем у -6,9% ВВП у 1962-1971. Підтримання такого постійного і значного зовнішньоторговельного дефіциту вимагало припливу зовнішнього капіталу – спочатку фінансової допомоги, потім – інвестицій та боргу.

Через те, що для отримання більшості державних стимулів необхідно було мати значні обсяги виробництва та експорту, відбувалася концентрація бізнесу та розвиток чеболів. Кредитна підтримка уряду не завжди була успішною, що часто вимагало витрат додаткових ресурсів на порятунок провальних проектів. Для генерації доходів для забезпечення таких витрат уряд надавав успішним компаніям захист шляхом обмеження входу на ринок нових учасників. 4 спроби змінити законодавство на користь дерегуляції та конкуренції у цей період зазнали невдачі.

У 1960-ті роки корейські фірми активно інвестували у нові активи – темпи зростання валового нагромадження основного капіталу зросли з 10,5% на рік у першій половині десятиріччя до 33,2% у другій. Компаніям не вистачало власних коштів на такі інвестиції і вони активно нарощували борги – відношення власного капіталу (net worth) до активів упало з 51,6% у 1965 році до 23,3% у 1970, з’явилася велика частка компаній, які мали позитивний cash flow, але критично залежали від продовження кредитних ліній та обігу власних векселів. Коли компаніям не були доступні банківські кредити, вони позичали на внутрішньому нерегульованому фінансовому ринку [3] , часто під значні відсотки.

Міграційні процеси Редагувати

Міграційні процеси відіграють важливу функцію в корейському суспільстві. Спочатку це була внутрішня міграція поміж різними територіями півострова та незначна племінна експансія в сторону островів чи на малозаселені території Півночі півострова та Маньчжурії. Згодом, в силу значного зростання кількості сільського населення (пов'язане з великою народжуваністю) постало питання його задіяння, і як наслідок, почалися процеси еміграції корейців в сусідні краї. Таким чином, на початку 20-го століття майже 2 мільйони корейців жили у Японії, 1,4 мільйони — у Маньчжурії, 600 000 — в Сибіру, 450 000 — в Китаї та ще 40 000 корейців були розкидані серед інших країн світу. Опісля воєн початку й середини 20-го століття частину корейців було репатрійовано з Японії і Маньчжурії.

Натомість, починаючи з 1970 року, коли в Кореї почалися бурхливі економічні та суспільні процеси, вони вчергове викликали значні міграційні процеси. Окрім значної внутрішньої міграції, відбулася й суттєва еміграція корейців в різні країни світу в пошуках кращої долі. До кінця 1988 налічувалося більше 4 мільйонів етнічних корейців, які проживають за межами півострова. Найбільша група, близько 1,7 мільйона чоловік, живе в Китаї, більшість з них мають китайське громадянство. В країнах колишнього Радянського Союзу було близько 430 000 етнічних корейців. В Північній Америці більше 1,2 мільйона, Японії — 680 000, Центральній і Південній Америці — 785 000, на Близькому Сході — 62000, Західній Європі — 40 000, Новій Зеландії — 30 000, інших азійських країн — 27 000, та Африки — 25000. Обмежене число південнокорейських іммігрантів знайшло підтримку та влаштувалися в Чилі, Аргентині та інших латиноамериканських країнах.

Натомість, лише незначна кількість іноземних громадян емігрували до Кореї. Після періоду війн XX століття, найбільше число іммігрантів склали вихідці з Північної Кореї, що тікали від комуністичного уряду КНДР та його утисків — але це були також етнічні корейці числом до 4 мільйонів осіб. Друга хвиля імміграції почалася з кінця 20-го століття, це вже була економічна імміграція до Кореї з менш розвинених країн, хоча й уряд країни намагається вести сувору політику щодо надання дозволу на перебування в державі. Таким чином у Кореї налічується офіційно лише 1 300 000 іноземних громадян (тоді як неофіційні цифри вказують, що ще така ж кількість іммігрантів перебувають в країні нелегально). Китайці становлять 700 000 (хоча нелегально їх налічують до 1 000 000), 33 000 — монгольських іммігрантів, від 50 000 до 10 000 жінок з Південно-Східної Азії, а також 31 000 американських військовиків та 43 000 вчителів іноземних мов та інших дисциплін у вишах та приватних школах, вихідців з США, Канади, Австралії, Новій Зеландії, Великої Британії, Ірландії, Південної Африки, які тимчасово проживають в Кореї.

Корейська кухня

Корейська кухня дуже різноманітна і дуже відрізняється від китайської та японської. Основна їжа – рис. Типова корейська їжа складається з рису, супу, рисового відвару і 8-20 видів овочів, риби, домашньої птиці, яєць, бобів, сиру і морських водоростей. Більшість корейських страв рясно приправлені червоним перцем. Страви корейської кухні включають: кимчи (kimchi) – корейське національне блюдо з дуже пряної капусти або білого редису з турнепс, цибулею, сіллю, рибою, каштанами і червоним перцем, супи – в основному з свинини, бичачого хвоста, іншого м’яса, риби, курчати і капусти з великою кількістю приправ, пульгогі (pulgogi) – мариноване, смажене на вугіллі яловиче барбекю, Генгіс Кан (Genghis Khan) – тонкі шматочки м’яса і овочів, які варяться прямо на столі), сінсолло (sinsollo) – м’ясо, риба, яйця, овочі, каштани і соснові шишки, приготовані в каструлі, що підігрівається прямо на столі. Інші приклади місцевих кулінарних традицій: санджок (sanjok) – шматочки стейка з цибулею і грибами, кальбічім (kalbichim) – яловичі ребра на пару, свіжі морські вушка і креветки з острова Чеджу-до, що подаються з гірчицею, соєвим соусом і соусом чилі і корейські водорості (поширені по всьому Далекому Сходу).

У ресторанчиках обслуговують як за стійкою, так і за столиками. Більшість готелів мають цілий ряд ресторанчиків, де можна знайти корейську, японську, китайську і навіть західноєвропейську кухню. Місцеві напої в основному зроблені з ферментованого рису і пшениці, наприклад, джунгджонг (jungjong) – дорогий варіант рисового вина, соджу (soju) – аналог горілки, зроблений з картоплі або зерна. Корейське пиво: «Корона» (Crown), О (OB) і «Джінро» (Jinro). Вино «Джінсенг» (Ginseng – Женьшень) міцне і солодке, схоже на бренді, але злегка відрізняється за смаком. Найбільш популярне місце для розпивання спиртних напоїв – Сульджіп (Suljip) (винний бар), але є також і пивні, де можна знайти добре відомі європейські сорти пива. Корейська світське життя проходить в чайних і кавових барах. Гості країни повинні неодмінно спробувати трав’яні чаї.

Корейська кухня приємно здивує гостей унікальними ароматами і смаком. Маючи високу поживну цінність, вона малокалорійні, оскільки в основному виготовляється з великої кількості різноманітних овочів. Приправи включають часник, червоний перець, цибулю-шалот, соєвий соус, ферментовану бобову пасту, імбир і кунжутне масло.

Кимчхи – широко відоме блюдо з капусти, заквашеною з перцем. Корейці їдять її практично завжди. Існують десятки різних видів кімчхи від гостро пекучих до відносно м’яких. Кальбі і пульгогі – м’ясні страви зі свинини або з яловичини подаються в Кореї на урочистих обідах. Кальбі – це реберця, а пульгогі – тонкі смужки маринованого і засмаженого в грилі м’яса. Вони не дуже гострі і, приготовані на вугіллі, за смаком нагадують шашлик.

Популярними корейськими стравами є пібімбаб (суміш з рису і овочів з додаванням свіжого яйця і соусу чілі), твенджан ччіге (подається з рисом густий суп з бобової пасти і овочів), ненмён (вермішель в холодному бульйоні), самгетхан (курка, начиненою рисом і женьшенем).

Головними стравами корейського столу є рис і суп. Зазвичай їх супроводжують 3-4 додаткові закуски, в тому числі обов’язково кімчхи. Рис, суп, ложку і палички для їжі подають індивідуально, а тушковані блюда і закуски сервірують в загальній посуді і поміщають в центрі столу. Корейці використовують ложку, коли їдять рис, суп і страви з підливою, а палички для сухих закусок. Ложкою і паличками не користуються одночасно. Не прийнято тримати тарілку в руках. Після закінчення їжі ложку і палички кладуть на стіл.

Корейці вважають, що їжа з однієї тарілки зближує людей. Однак якщо гість не бажає є з загального блюда, він може попросити господаря подати йому окремий посуд. Корейські ресторани забезпечують кожному відвідувачу індивідуальні прилади. За старих часів розмовляти під час їжі не дозволялося, але тепер застільний етикет став більш ліберальним.

Асортимент страв на корейському столі зазвичай визначається випадком, за яким організовують застілля. Такими випадками можуть бути 100 днів і 1 рік з дня народження дитини, 60-річний ювілей, весілля, дні поминання предків. Основні страви поділяються на чуксан (каші), мёнсан (локшина), чуансан (алкогольні напої та подаються до них закуски), тогвасан (чай і десерти). Звичайний обідній стіл називається пансан. Він може бути на 3 чхоп, 5 чхоп, 7 чхоп, 9 чхоп і 12 чхоп – по числу поданих закусок. Чхоп – рахункове слово для закусок. Головні страви – відварений рис, суп, кимчхи, соуси при цьому не враховуються. У минулому стіл на 12 чхоп сервірували тільки для членів королівської сім’ї. У повсякденному житті корейців старовинний регламент не дотримується, але під час застілля в особливих випадках традиції значною мірою зберігаються.

Третій період, 1973-1979: «розвиток важкої та хімічної промисловості»

У липні 1971 Федерація корейської промисловості (представник інтересів великих компаній), звернулася до президента Пака з проханням викупу державою боргів проблемних компаній. Останньою краплею у накопиченні проблем була 17-відсоткова девальвація національної валюти у попередньому місяці, яка призвела до зростання вартості обслуговування валютних кредитів. Розглядалась можливість банкрутства таких фірм, але через побоювання зупинки зовнішніх інвестицій у випадку гучних банкрутств було обрано можливо дорожчий, але більш політично прийнятний варіант. Минуло трішки більше року, і уряд видав указ (т.зв. Указ 3-го серпня ), яким усі старі борги компаній перед нерегульованим фінансовим ринком було замінено на борг з єдиною ставкою (1,35% на місяць) який необхідно було виплачувати 5 років після початкового трирічного періоду без сплат. Короткотермінові борги перед банківською системою було замінено на уніфікований борг (8% річних, 3 роки пільгового періоду, 5 років виплат). Реальні відсоткові ставки були практично нульовими або від’ємними – річна інфляція у 1971-1974 роках становила відповідно 13,5%, 11,7%, 3,2% та 24,3%.

Рис. 4. Валове нагромадження основного капіталу як % ВВП

Джерело: Статистика Кореї , власні розрахунки

Отже, відбувся перерозподіл вартості на користь позичальників за рахунок формального та неформального фінансового сектору, від якого виграв передусім великий бізнес, у той час як малий і середній було значною мірою обмежено у можливостях отримання кредитів. Проте і великому бізнесу це принесло лише тимчасове полегшення – зменшення кредитних виплат призвело до опортуністичного нарощування нових боргів.

Окрім прямої кредитної підтримки великого бізнесу уряд запровадив мораторій на обслуговування боргу компаній перед неофіційними фінансовими ринками. У компаній, які не бажали спрямовувати інвестиції у обрані державою галузі, не лише зникав доступ до фінансування (банківська система перебувала під контролем уряду), а й виникали проблеми з податковою та обмеження на отримання ліцензій, що закривало для них доступ на перспективні ринки. Багато компаній створили надлишкові виробничі потужності, які не могли використовувати через брак попиту на відповідні товари.

У січні 1973 року Пак Чон Хі оголосив «декларацію про розвиток важкої та хімічної промисловості» (англ. Heavy and Chemical Industry, HCI). 1970-ті були піком державного втручання у діяльність корпорацій. До цього стимулювання експорту не обирало види промислової діяльності, які треба підтримувати. Перехід до прямої підтримки галузей був наслідком трьох основних чинників (за Anne O. Krueger (1995) ):

1) зменшення військової присутності США, яке зумовило необхідність у розвитку власного ВПК,

2) зростання зарплат через загальне зростання економіки, яке зробило працемісткий експорт менш конкурентним. Зростання країн-сусідів зі схожими працемісткими виробництвами,

3) наявність великого дефіциту поточного рахунку платіжного балансу, незважаючи на стимулювання експорту, у тому числі через використання імпортних ресурсів у виробництві.

Скорочення фінансової підтримки з боку США означало, що зовнішньоторговельний дефіцит необхідно терміново скорочувати, бо зникало джерело його фінансування.

Рис. 5 Темпи зростання реального ВВП, % річних

Джерело: Статистика Кореї , власні розрахунки

Відбувалося створення державних промислових підприємств, одним із найбільш відомих прикладів яких є POSCO (Pohang Iron and Steel Company) – металургійний завод, побудований на кошти, надані Японією в рамках програми порозуміння між колишніми метрополією та колонією. Угоду про кредит, фінансову і технічну допомогу було підписано у 1969 році, випуск сталі почався у 1972. Підприємство було приватизовано наприкінці 1990-х, і на сьогодні це четвертий найбільший виробник сталі у світі.

У цей період ВВП Кореї зростав найшвидше (11% на рік у 1973-1979рр. проти 9,6% у 1963-1972), хоча опоненти втручання держави зауважують, що основне зростання було викликане загальним експортним спрямуванням економіки та припливом прямих іноземних інвестицій, і його темпи могли б бути вищими без втручання держави. Необхідно зазначити, що у 1980 році відбулося перше падіння ВВП за майже тридцять років. На це безумовно вплинуло вбивство Пак Чон Хі та другий нафтовий шок, але уповільнення було наочним і до цих подій.

проживання

Південна Корея має вельми розвинену туристичну інфраструктуру. Сьогодні тут налічується велика кількість різноманітних готелей. Варто відразу сказати, що місцева готельна класифікація істотно відрізняється від європейської. Всі корейські готелі діляться на п’ять категорій: супер-де-люкс і де-люкс, а також готелі першого, другого і третього класу. Готелі двох перших категорій пропонують шикарні номери, ресторани, бари, конференц-зали, фітнес-центри, басейни, тенісні корти, спа-салони та магазини, першого класу відповідають європейським готелям категорії 3 * +, а готелі другого і третього класів – 3 * і 2 * +.

Тим же, хто віддає перевагу економному відпочинку, рекомендуємо зупинитися в одній з невеликих міських готелів, які називаються «егвани». Кімнати в таких закладах невеликі, зате в них завжди є телевізор, кондиціонер, телефон, душ і туалет. Також в Кореї розвинена мережа молодіжних гуртожитків, які є аналогами європейських хостелів.

Ну а бажаючим познайомитися з корейським способом життя і культурою країни варто заселитися в традиційний гостьовий будинок «Ханок» або навіть в буддійський монастир.

Розваги і відпочинок

Південна Корея припаде до смаку як любителям активних розваг, так любителям спокійного проведення часу. Взимку країна приваблива своїми гірськолижними курортами Фенікс-парк, Муджу і Енпхен, а також тематичними фестивалями, наприклад Фестивалем снігу і крижаних скульптур. Ну а влітку тут великий попит мають курорти з термальними джерелами і широкими пляжами (Чеджудо, Пусан і Намсен). До слова, острів Чечжудо популярний як у любителів сімейного відпочинку, так і у шанувальників дайвінгу та риболовлі.

Відпочиваючим всією сім’єю рекомендуємо відвідати грандіозні розважальні парки (наприклад, Lotte World або Seoul Grand Park), а любителям пізнавального відпочинку варто приїжджати сюди в період з середини березня до червня, коли настає чудова пора цвітіння дерев.

Сподобається в Південній Кореї і прихильникам нічних розваг, так як в її великих містах є цілі райони з морем вогнів, величезними нічними клубами, гучними барами, караоке і іншими розважальними закладами. А для шанувальників різних видів мистецтва в Кореї діють найцікавіші музеї, сучасні кінотеатри, концертні зали, художні галереї та театри.

Також Південна Корея славиться безліччю цікавих свят і фестивалів. Серед них варто особливо відзначити Сіль (Новий рік за місячним календарем), Фестиваль лікерів і рисових тістечок, День народження Будди, свято Чхунхяндже (корейські Ромео і Джульєтта), Фестиваль дикорослого зеленого чаю, Шаманський свято Тан-О, Фестиваль женьшеню, традиційне свято Чхусок (свято врожаю) і Міжнародне бієнале сучасного мистецтва.

Завдяки великій різноманітності торгових центрів, універмагів, ринків, магазинів безмитної торгівлі та спеціалізованих торгових районів Південна Корея вважається справжнім раєм для покупців. Причому вибір товарів тут просто колосальний, а ціни на них – помірні.

Звичайно, найбільші універмаги і магазини знаходяться в Сеулі, а точніше в торговому районі Мёндон, де розташована ціла мережа підземних торгових галерей. Крім того, в столиці налічується велика кількість невеликих антикварних і художніх магазинів, а також спеціалізованих ринків, наприклад ринок побутової електроніки Єнса.

Серед туристів найбільшою популярністю користуються такі товари, як косметика, побутова техніка, коштовності, хутра, верхній одяг, шовк і вироби зі шкіри. А до традиційних сувенірів тут ставляться фарфор, кераміка, біжутерія, маски, вироби з раковин, віяла, ляльки в традиційних костюмах і лакові вироби з перламутром. Також не слід забувати про товари з женьшеню, включаючи чай, витяжки, настоянки, Женьшенева шоколад і багато іншого. Рекомендуємо звернути увагу і на корейський антикваріат, який цінується у всьому світі. Однак слід врахувати, що вивезення предметів старше 50 років тут заборонений.

Головний міжнародний аеропорт Інчхон розташовується в 52 кілометрах від Сеула і з’єднаний з ним високошвидкісний автомагістраллю. Усередині країни найзручніше пересуватися по залізницях, які пов’язують всі основні населені пункти. Потяги бувають чотирьох видів: швидкісні «Мугунхва», надшвидкісні KTX, пасажирські «Тхон’іль» і експреси «Семаиль». Також в Південній Кореї курсує безліч міжміських автобусів, як стандартних, так і класу «deluxe».

Громадський транспорт в країні розвинений досить непогано і відрізняється невисокою вартістю. Він представлений автобусами і таксі, а в Інчхон, Сеулі, Тегу і Пусані – ще й великими системами ліній метрополітену. Квитки на будь-який вид міського транспорту продаються в автоматах, спеціальних кіосках і касах метрополітену.

Таксі в Кореї діляться на 2 види: звичайний і «deluxe». Таксі «deluxe» обладнані спеціальними пристроями для синхронного перекладу.

Фірми, що пропонують оренду автомобіля, розташовані найчастіше в готелях і аеропортах. Щоб скористатися їх послугами, вам потрібно буде пред’явити водійські права і закордонний паспорт. Причому вік водія повинен бути як мінімум 21 рік, а стаж водіння – 1 рік.

Південна Корея може похвалитися сучасною і якісною системою зв’язку. Телефони-автомати тут зустрічаються на кожному розі і поділяються на три види: працюючі за магнітними картками, які працюють за міжнародними кредитними картками і «монетні». Дзвінок за кордон можна зробити з будь-якого «карткового» таксофона або з готелю.

Мобільний зв’язок працює в стандарті CDMA-1800. Телефон, що підтримує даний діапазон, можна взяти напрокат в міжнародному аеропорту.

Доступ до інтернету надано в більшості готелів, а також в ігрових залах та інтернет-кафе.

Південна Корея визнана однією з найбільш безпечних країн у світі: наркоманія тут практично відсутня, випадки розбою і кишенькових крадіжок дуже рідкісні, а угон автомобіля вважається справжньою сенсацією. Причому традиційна мораль суспільства в даній країні настільки сильна, що випадки грубості або відкритого хамства тут виключені. Ставлення до туристів в Кореї дуже доброзичливе, хоча з розумінням можуть виникнути проблеми, так як англомовних людей тут поки дуже мало.

У цій ідилії є і своя «ложка дьогтю». Вся справа в тому, що за кількістю жертв автокатастроф Корея займає перше місце в усьому світі. Тому вулиці тут слід переходити дуже обережно.

Будь-яких спеціальних щеплень для візиту в Корею не потрібна, проте обов’язково наявність міжнародної медичної страховки.

В економічному плані Південна Корея є високорозвиненою державою з лояльними умовами для ведення бізнесу і високим рівнем доходів на душу населення. Головні економічні галузі країни – це судочинство, автомобільна промисловість, машинобудування, високотехнологічне виробництво і нафтопереробка. Причому зараз тут домінують великі промислові конгломерати ( «чеболі»), які займаються виробництвом, торгівлею та наданням послуг. Найбільш великими і впливовими визнані чеболі Samsung, Hyundai, Daewoo і LG.

Відкрити власну компанію в Південній Кореї досить просто, а найперспективнішими сферами для приватного бізнесу тут є сфера послуг, торгівля, туризм і фінанси.

Нерухомість

Стабільна фінансова і політична обстановка, а також високий рівень життя роблять нерухомість Південної Кореї вельми привабливим капіталовкладенням. Наслідком цього є високий попит як на житло, так і на комерційні площі. На сьогоднішній день нерезиденти країни можуть купити місцеву нерухомість за нескладною схемою. Для цього покупцю буде потрібно отримати дозвіл від муніципальних органів влади. А в разі покупки комерційного об’єкта можуть також знадобитися докази законності походження коштів, що інвестуються.

Поради туристу

При в’їзді на територію країни потрібно буде пред’явити митному чиновнику письмову митну декларацію. Всі перебувають пасажири проходять митний зону по червоному, білому або зеленому коридору. Ті, хто не має при собі предметів, які підлягають обов’язковому декларуванню, використовують зелений коридор. По білому коридору проходять ті, хто має при собі предмети, які не звільнені від мита. Ну а ті, хто запідозрений в провезенні будь-яких заборонених предметів або імовірно пред’явив недостовірну декларацію, направляються в червоний коридор. Детальну інформацію про товари, які підлягають декларуванню, а також про всі заборонених до ввезення предметів можна отримати в Посольстві Республіки Корея або в Митному бюро інформації аеропорту Інчон.

візова інформація

Для поїздки в Республіку Корея громадянам РФ необхідна віза. Безвізове перебування терміном до 30 днів дозволено тільки тим, хто раніше відвідував країну як мінімум 4 рази за минулі 2 роки, або ж 10 разів в загальній складності. Також громадянам РФ дозволяється безвізове перебування на острові Чеджудо, проте в’їзд в інші області країни заборонений.

Корейські візи бувають декількох видів: короткострокові (С), довгострокові (D, E, H) та спеціальні візи для зарубіжних співвітчизників (F-4).

Московське Посольство Республіки Корея розташоване за адресою вул. Плющиха, д. 56.

Консульства Республіки Корея в знаходяться в Санкт-Петербурзі (вул. Некрасова, д. 32А), Іркутську (бульвар Гагаріна, д. 44) і Владивостоці (вул. Положиста, д. 19).

Федеративної штати Мікронезії — держава на північному заході Океанії, на північ від Нової Гвінеї. Займає понад 600 островів Каролінського архіпелагу і омивається Тихим океаном.

Назва країни походить від грецьких слів «mikros» ( «маленькі») і «nesos» ( «острова»): «Мікронезія» — «маленькі острови».

Японія — держава в Східній Азії, розташована на декількох островах Тихого океану (найбільші: Хоккайдо, Хонсю, Сікоку, Кюсю).

Центрально-Африканська Республіка — держава в Центральній Африці, що не має виходу до моря.

Країна названа так через своє географічне розташування в самому центрі Африки.

Маршаллові острови — держава в Океанії, розташоване трохи на північ від екватора, в Тихому океані.

Архіпелаг був названий на честь англійського капітана Джона Маршалла, який першим задокументував його існування в 1788 році.

1979-2017: усунення помилок

У 1979 році відбулася низка подій, які спричинила кризу і змусили уряд рухатись від підтримки конкретних компаній до створення більш рівних умов – процес, який триває досі. По-перше, відбувся другий нафтовий шок, що завдав удару по хімічній промисловості – одній із галузей зі значною державною підтримкою. По-друге, пришвидшення інфляції до 18,3% у 1979 та 28,7% у 1980 через великий бюджетний та зовнішньоторговельний дефіцити і викривлення цін державною політикою призвели до дефіциту багатьох споживчих товарів. По-третє, 26 жовтня 1979 року було скоєно успішний замах на президента Пак Чон Хі, диктатора, який практично одноосібно вирішував тактичні і стратегічні питання розвитку економіки. По-четверте, через посуху в 1980 році був дуже поганий врожай, ВВП вперше з 1953 року показав падіння – на 1,7%.

До влади прийшла чергова група військових на чолі з Чон Ду Хваном, яка, побоюючись відновлення військового конфлікту з Північною Кореєю, запровадила надзвичайний стан. У відповідь почастішали протестні виступи студентів та пересічних громадян проти політичної диктатури та засилля чеболів – наприклад, повстання у Кванджу у травні 1980 року, придушене армією, внаслідок якого загинуло понад півтори сотні людей. Почалися протести профспілок. Протестувальники досягнуть успіху лише у 1996, коли колишнього президента Чон Ду Хвана буде засуджено на пожиттєвий термін зокрема за надмірне використання сили у придушені протестів.

На початок 1980-х рівень ВВП на особу у постійних доларах 1990 року в Кореї був приблизно такий, як у сучасній Україні. Радники Чон Ду Хвана пояснили безперспективність продовження політики активного втручання держави в економіку – Корея на цей момент наблизилась до технологічного фронтіру, а її економіка ускладнилась настільки, що передбачити успішність того чи іншого втручання стало практично неможливо. Тому відбулася поступова економічна лібералізація. Вона не завадила подальшому економічному зростанню – з 1981 по 1997 (рік Азійської фінансової кризи) – середньорічний ВВП зростав на 9,1%. Імпортні мита було знижено, нові державні проекти у промисловості не запускались, бізнес отримав більш рівний доступ до кредитів.

Проте, як стало зрозуміло особливо після Азійської кризи 1997 року, у країни лишились значні структурні дисбаланси. Банківська система досі має проблеми зі значними обсягати кредитів, виданих під тиском влади великим корпораціям, деякі з яких (напр., Деу) – збанкрутували. Керівництво чеболів звинувачують у хабарництві, фінансових махінаціях, ухиленні від сплати податків та впливі на владу – останніми роками такі судові вироки винесено керівникам таких великих компаній як Самсунг, СК, Хюндай, Хангва та Лотте. Водночас голови великих чеболів після засудження отримують амністію – як це було з Лі Кун-хі (Самсунг) або Чонг Монг-ку (Хюндай). Наприкінці 2016 року оголошено імпічмент першому президенту-жінці Пак Кин Хє за звинуваченнями у корупції.

1953-1979: три декади державного втручання

Чи мала така політика позитивний вплив на економічне зростання – немає єдиної думки. Більшість погоджується, що на етапі імпортозаміщення втручання мало негативний вплив, про що свідчать помірні темпи зростання ВВП незважаючи на масовану фінансову зовнішню допомогу. Державні обмеження на імпорт не дали ані прямого ефекту зменшення зовнішньоторговельного дефіциту, ані істотного зростання промисловості. Ситуація змінилась лише при переорієнтації на зовнішню експансію.

Періоди експортоорієнтації та розвитку важкої промисловості є схожими у тому сенсі, що в обох періодах було активне втручання держави, але вони істотно різняться механізмами такого втручання. У першому випадку будь-який експортер отримував доступ до преференцій за виконання встановлених експортних планів – кредитів з нижчою ставкою, твердої валюти, податкових пільг тощо. Тому розвиток галузей відбувався за ринковими законами – країна спеціалізувалася на товарах легкої проимсловості, у яких мала конкурентну перевагу – дешеву робочу силу. Коли ж держава узялася за розвиток важкої та хімічної промисловості, головною метою було не отримання максимального прибутку, а її обороноздатність. Тому застосовувалась політика прямої підтримки конкретних виробництв і підприємств – уряд установлював для них нижчі за ринкові ціни матеріалів, спрямовував інженерів та іншу кваліфіковану робочу силу. Це призвело до запровадження контролю і над споживчими цінами, появи дефіциту споживчих товарів та чорного ринку, а врешті-решт уповільнення економічного та експортного зростання.

Варто зауважити, що розділення на табори за точкою зору на роль держави у розвитку Кореї зовсім не відбиває поділ за економічними школами чи національністю авторів. Так, яскравим пропонентом ролі держави у розвитку Кореї була Alice Amsden зі своєю книгою Asia’s Next Giant: South Korea і навіть якоюсь мірою представники Світового банку ( дослідження вітає втручання держави лише у випадках, де є проблеми для ринку, наприклад, асиметрична інформація при кредитуванні, проблеми досягнення економії на масштабах за конкуренції тощо). Опоненти зазначали, що при розрахунку за наявними світовими цінами продуктивність важкої та хімічної галузей лишилася нижчою за продуктивність легкої промисловості, розвиток якої стримувався у 1970-ті ( Yoo Jung-ho, 1990 ), імпорт країнами ОЕБР з Кореї виріс у 1970-ті менше, ніж з Тайваню, який мав схожу структуру експорту, але не здіснював значного державного втручання у цей період. Безумовною складністю оцінки є відсутність досконалого «контрольного варіанту» з яким можливо було б порівняти Корею. Усі контр-історичні оцінки базуються на тих чи інших припущеннях, які неможливо однозначно довести.

В цілому за весь період можна визначити такі фактори, які мали значний вплив на розвиток економіки Кореї:

  • Ринкова економіка навіть зі значним державним втручанням у довгостроковій перспективі виграє у адміністративно-командної системи – розрив між ВВП на душу населення південної та північної Корей у 1950 році був мінімальним. У 2008 році (остання наявна оцінка для КНДР) він становив 18 разів
  • Державне втручання визначило економічну структуру економіки та промисловості Кореї. Не можна однозначно твердити, чи була б структура кращою або гіршою, але вона безумовно була б суттєво іншою
  • Значна іноземна допомога від США та Японії та відкриття ринків цих країн для корейських товарів. Приплив коштів дозволив мати постійний зовнішньоторговельний дефіцит у 1950-1997 роках
  • Значні вкладення в інфраструктуру. Додана вартість у будівництві у 1953-1979 роках у середньому становила 7,8% усієї доданої вартості в економіці, у період розвитку важкої промисловості – 11%. В Україні у 2001-2010 роках цей показник склав 3,6%.
  • Значне зростання якості робочої сили через розвиток освіти, охорони здоров’я, соціального захисту.
  • Високий рівень (примусових) внутрішніх заощаджень, що, разом з зовнішнім капіталом, дозволяв фінансування капіталомісткості економіки. Зокрема, відсутність пенсійного фонду [4] змушувала людей багато заощаджувати на старість. Реальні ставки за депозитами населення у 1960-70-х були переважно від’ємними через обмеження на розмір ставки та високу інфляцію. Іноді держава втручалась із перерозподілом на користь боржників (див. “указ 3 січня” вище у тексті)

Зазвичай економісти виділяють два типи економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний. Перший полягає у збільшенні кількості ресурсів, що використовуються – капіталу, робочої сили тощо. Другий означає більш ефективне використання наявних ресурсів. Європейські країни та Північна Америка розвивались переважно за рахунок інтенсивного зростання – появи нових, більш ефективних технологій. Водночас, СРСР періоду індустріалізації був наочним прикладом екстенсивного зростання – за рахунок витіснення людей на роботу в промисловості міст (зокрема картковою системою), вичавлювання приватних заощаджень (робота Торгсін з купівлі золота під час Голодомору), примусові заощадження та купівля західних заводів та іншого сучасного капіталу. Проблема з екстенсивним зростанням в тому, що у певний момент ресурси закінчуються. Так, можна подвоїти робочу силу, залучивши жінок до виробництва, покращити її якість програмами лікнепу та освіти, проте навряд чи можна очікувати залучення усіх – від немовлят до літніх людей – до виробництва або навчання всіх до рівня кандидатів чи докторів наук. Саме тому після вичерпання ресурсів зростання в СРСР значно уповільнилось, що й призвело врешті до падіння радянської імперії.

У 1970-1980-ті роки значна частина західних економістів вважала «Східні економічні дива» результатом повторення західного шляху, тобто зростання ефективності. Проте у 1990-х, після зупинки економічного зростання Японії та фінансових проблем Кореї, стала домінувати думка, що їхній успіх був результатом сприятливих умов (зокрема політичних) зовнішньої торгівлі, поєднаних зі значною мобілізацією ресурсів. Так само, як і у СРСР, така мобілізація дозволяє тимчасово мати значні темпи економічного зростання просто за рахунок нарощення факторів виробництва.

Уроки для України

Україна навряд чи зможе напряму скопіювати досвід Південної Кореї через низку економічних та політичних обмежень:

  • Відсутність резерву робочої сили. Немає значної кількості молоді, яка б із менш продуктивного сільського господарства переходила у промисловість. Малоімовірним є те, що молодь погодиться працювати по 10-12 годин на день за незначну зарплату. У Кореї у 1980 році (тобто після закінчення значного прямого державного втручання) у с/г було зайнято 34% усіх працюючих, у 1963 їх було 63,4%, в Україні у 2012-2015 роках цей показник становив в середньому 17,3%.
  • Значний рівень бюджетних видатків на соціальний захист, який вимагає значного податкового навантаження. У випадку надання преференцій галузям та фірмам навантаження на решту економіки лише зросте. Старіння населення вимагатиме додаткового підвищення соціальних та медичних витрат.
  • Низький рівень заощаджень і низька імовірність примусової мобілізації коштів
  • Відсутність значної зовнішньої підтримки – корейська економіка перебувала у зовнішньоторговельному дефіциті з 1953 по 1997 рік за рахунок допомоги США і Японії у 1950-1960-ті та ПІІ та кредитів у пізніший період, а також сприяння доступу на ринки США та Японії.
  • Політична неприйнятність диктатури та подальшого зрощення держави і великого бізнесу.
[1] Близько 1000 дол. ВВП на особу. Для порівняння – ВВП на особу за ПКС в Україні у 2015 році склав майже 8000 дол.
[2] Американці спочатку поставити високі вимоги на продаж конфіскованих японських активів, і небагато корейських громадян відповідали цим вимогам, тому власність перейшла до нового корейського уряду. Уряд спочатку виставив банки на продаж в 1954 році з рядом положень для запобігання продажу за наднизькою ціною з обмеженнями на джерело коштів, проте пропозицій не надійшло. Уряд різко ослабив вимоги. Використовуючи політичні зв’язки, великі промислові капіталісти позичали гроші у банків, щоб купити ці самі банки. Коли приватизація була завершена в 1957 році, всі великі комерційні банки перебували під контролем промислових капіталістів. Відповідно до одного з досліджень, частка інсайдерських кредитів таких банків перевищувала 50 відсотків. Покупці активно фінансово підтримали Ліберальну партію президента Лі Сінмана (за роботою Phillip Wonhyuk Lim «Path Dependence in Action: The Rise and Fall of the Korean Model of Economic Development» ).
[3] Окрім комерційних банків та “депозитних банків” під контролем держави, існував значний внутрішній нерегульований ринок, що надавав передусім короткотермінові позики. На 1972 рік обсяг кредитів нерегульованого ринку становив 346 млрд вон, комерційних банків – 646 млрд та депозитних банків – 823 млрд (див стор. 166 книги Financial Development in Korea, 1945-1978 ).
[4] Його було засновано лише у 1988 році. До цього діяли фонди для держслужбовців та військових, але вони покривали незначну частину населення.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!

Стаття дуже маніпулятивна. Але об’єктивну картину можна побачити на Рис. 5 “Темпи зростання реального ВВП, % річних”. Там наочно видно двозначні темпи росту ВВП під час протекціоністської політики Пак Чон Хі. А з середини 80х, коли Корея почала поступову лібералізацію і відхід від протекціонізму, тренд кардинально міняється на такий, що спадає.

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний

  • http://works.doklad.ru/view/B5AkdJlcAOM.html
  • http://dir.md/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%8F?host=uk.wikipedia.org
  • http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%8F
  • http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_geo/8264/%D0%AE%D0%B6%D0%BD%D0%B0%D1%8F
  • http://voxukraine.org/uk/pivdenna-koreya-spravzhni-prichini-grandioznogo-zrostannya/
  • http://stranamira.com/turizm/yuzhnaya-koreya/

Смотрите видео: решебник географии контурная карта 10 класс

Поделиться:
Нет комментариев

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Все поля обязательны для заполнения.

×
Рекомендуем посмотреть